Презентація на тему «Японська чайна церемонія» (варіант 3)

Японська чайна церемоніяяк окремий образ у повісті Я. Кавабати “ Тисяча журавлів ”

Традиції у мистецтві Японії
Що більше я знайомлюся з японським мистецтвом, то переконливішою стає для мене одна проста думка, що все мистецтво створювалося з єдиною метою — спонукати людину до мислення.
Мислення у Японії — це своєрідний культ. Короткі вірші писалися так, що їх обов'язково слід домислити. Малюнками на шовку та порцеляні мало просто милуватися, треба розуміти хитре сплетіння візерунків і розгадати таємні знаки майстра чи художника. Навіть купа сірого каміння — це привід заглибитися у себе. Гори, дерева, квіти, водоспади і дзеркальні озера — все це сприяє відпочинку душі і глибокому філософському мисленню.
Одним із видів японського мистецтва стала чайна церемонія.

Мистецтво чайної церемонії
Тядо́, Садо́ (яп. 茶道, ちゃどう / さどう, тядо: садо: «шлях чаю») або Тяною́ (яп. 茶の湯, ちゃのゆう, тяною:, «чайний окріп»)— система правил приготування зеленого чаю і чаювання в Японії. Оформилася у 14 столітті, у період Муроматі. Розвинулась як окремий вид мистецтва з другої половини 17 століття. Поширена серед різних верств населення з 18 століття. Відома у Західному світі як Чайна церемонія.

Історія виникнення
Японський архіпелаг знаходиться на сході зони лаврових лісів і чай, як складова рослина цієї зони, міг зростати на його території, однак жодних ознак поширення чаю в Японії природним шляхом в минулому не зафіксовано. Знання ж про техніку вирощування, обробки і приготування чаю потрапили до архіпелагу лише у 9 столітті з Китаю, на початку періоду Хей'ан. Припускають, що культура чаювання з'явилася у Японії після 804 року, коли буддистські ченці Кукай і Сайтьо повернулися зі стажування у китайській імперії Тан на батьківщину. Поштовхом до розвитку цієї культури стала діяльність монаха Ейтю, який після 30-річного перебування у Китаї поширював серед аристократів і духовенства двору Імператора Саґи заморський звичай розпиття чаю.

Історія виникнення
Наприкінці 9 століття мода на чаювання зникла, проте у буддистських монастирях столиці залишилась практика поїти ченців чаєм під час всенічних молебнів і служінь в якості антиснодійного. З цією метою чай вирощували на маленьких чайних садах цих монастирів, а також садах Імператорського палацу.
Тогочасний чай у Китаї і Японії називали «кубиковим». Під час приготування напою, чайний кубик розкрошували і заварювали у окропі. Проте у 2-й половині 10 століття китайці перейшли від «кубикового» до «порошкового» чаю. Про цей вид чаю згадував своєму щоденнику японський монах Дзьодзін, який у 1072 році стажувався у китайській імперії Сун. Монах вживав чайний напій як ліки, але повідомляв, що китайці п'ють його як воду і, зазвичай, подають гостям. Популяризацію нового «порошкового» чаю в Японії здійснив дзенівський чернець Ейсай, який у 1168 і 1191 роках перебував на навчанні у Китаї. У трактаті «Записи про лікування чаюванням», який було піднесено сьоґуну Мінамото но Санетомо, він так само наголошував на лікувальних властивостях чайного напою.

Засновники
Етикет чайної церемонії закладався працями таких ченців як Іккю Содзюн (1394–1481), — наставник храму Дайтокудзі у Кіото.
Один з його учнів Мурата Дзюко (1422–1502) заклав основи чайної традіції завдяки сьогунові Псімацу з роду Асікага (1435–1490).
Патріархом сучасної чайної церемонії, яка відома широко в Японії і за кордоном став сакайський купець  Сен но Рікю (1522–1591).
Іккю Содзюн
Мурата Дзюко
Сен но Рікю

Суть церемонії
Суть церемонії відображають чотири принципи , сформульовані Се но Рікю: ва, кеі, сей, дзяку, що означає – гармонія, повага, чистота, спокій.
Гармонія – у відносинах між людьми, гармонія людини і природи, гармонія чайного посуду та манери її використання;
Повага – до всіх і кожного, що виходять з щирого почуття подяки за саме існування;
Чистота – фізична і духовна
Спокій – той самий душевний спокій, який приходить з розумінням перших трьох принципів, заради якого чай і заварюється.

Чайна церемонія у повісті
Витончений посуд, ароматний чай, безпомилковість послідовних рухів, а головне — атмосфера церемонії підштовхують до роздумів над життям, над досягненням досконалості у цьому світі. З початком чайної церемонії час ніби зупиняється і людина залишається на самоті з Космосом. Тому японці прискіпливо ставляться і до місця проведення чайної церемонії, і до того, хто її проводить. Таким вимогливим і зобразив свого героя Ясунарі Кавабата у повісті "Тисяча журавлів". 

Герої та образи у повісті
Повість "Тисяча журавлів", мабуть, і залишиться у моїй пам'яті як одна тривала чайна церемонія, під час якої проживаєш з героями ціле життя, під час якої вирують приховані від стороннього ока пристрасті і над усім цим панує велике прагнення осмислити все. 
Герої повісті Кавабати — звичайні люди. Серед них: скромний конторський службовець Кікудзі, дві колишні коханки його покійного батька, дві дівчини Юкіко і Фуміко, котрі досконало оволоділи мистецтвом чайної церемонії. І, звичайно, впродовж усієї повісті відчувається присутність ще одного образу — прекрасної і загадкової Японії.

Деталі у повісті
Ясунарі Кавабата є справжнім майстром у зображенні деталей. Вони дуже важливі і без їх детального опису не буде такого цілісного і всеохопливого сприйняття розповіді. Ось Кікудзі посадили на почесне місце у чайному павільйоні — поряд з токонома (заглибина у стіні, де вішають японську картину або каліграфічний напис на довгастій смужці шовку чи паперу). Ось Юкіко як господиня чайної церемонії готує для почесного гостя чай: "Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством... Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики".

Деталі у повісті
І знову підкреслюється важливість деталізації, адже юнак побачив уперше Юкіко, коли вона поспішала до храму на чайну церемонію і "несла в руці рожеве крепдешинове фурусікі (хустина, у яку зв'язували, як у вузлик, особисті речі) з вибитими на ньому білими журавлями". І коли потім Кікудзі намагався пригадати Юкіко, то в уяві поставав лише розмитий образ або певні деталі одягу, але не обличчя. 

Деталі чайної церемонії
Устами свого героя Я.Кавабата наголошує, що чайна церемонія є справжнім одкровенням і символізує чистоту людських помислів, а також не терпить жодних підробок: "От було б кумедно поставити перед гістьми не справжнє чайне начиння, а підробки!.. Чайна церемонія з підробками... Мені здається, наче в цьому павільйоні завжди витає запах цвілі й отруйних випарів. То, може, чайна церемонія з підробленим посудом розжене цю отруйну атмосферу. Після таких поминок я розпрощаюся з чайною церемонією..." 

Деталі чайної церемонії
Красивими є і деталі чайної церемонії. Чашки, виявляється, існують окремо для чоловіків і для жінок: "Дві чашки стояли перед ним, як дві душі — батькова і пані Оота". Чашки були такі довершені, ніби поглинали усі гріхи померлих його батька й Ооти. А скільки роздумів навіяв у героя слід губної помади на "жіночій чашці"! Юнак почав думати, хто ж користувався тією чашкою відтоді, як її розписали, скільки губ до неї торкалося. Яка дивна доля буває у чайного посуду. Адже він переживає своїх власників, чиї долі залишили на ньому невидимий слід? І вкотре автор підкреслює, що церемонія налаштовує на думки про вічність.

Приховані пристрасті
Приходити до храму, де відбувалася чайна церемонія, слід було відчуженим від усього буденного, ницого. Та парадокс полягає в тому, що вчителькою чайної церемонії є Тікако, жінка, що не тільки нечиста душею і скоює погані вчинки, а й намагається використати сам чайний обряд задля досягнення суто земних цілей. За будь-яку ціну вона хотіла принизити свою суперницю Оота-сан.

Приховані пристрасті
Вчителька чайної церемонії подала до столу чорну чашку з паростками бамбуку. З цієї чашки колись пив пан Оота, його дружина, а потім батько Кікудзі і нарешті Тікако: «В неї така багата історія! Її, мабуть, передавали з покоління в покоління від самого Рікю з епохи Момояма (XVI ст.)» Тікако свідомо порушила обряд (чашка не відповідала порі року), щоб викликати почуття провини в Оота, а Кікудзі нагадати, кого він має слухатися. Отож вона викликала цілий вир пристрастей під час чайної церемонії. Вона,Тікако, — уособлення вульгаризації чайної церемонії . І символом заплямованої душі цієї жінки є родима пляма на грудях, яку колись, ще в дитинстві, Кікудзі випадково побачив через запах кімоно. Я. Кавабата висловлює пересторогу проти вульгаризації чайної церемонії, яка ввібрала в себе багатовікову традицію і спосіб мислення його народу, адже ця церемонія — це уособлення японської етики й естетики.

Уроки японської етики та естетики
Я. Кавабата підкреслював, що його метою було не стільки описати чайну церемонію, як застерегти проти її сучасної вульгаризації, спотворення. Може, тому нарівні з описом стосунків героїв автор зображує японську кераміку — чайне начиння, що ніби живе своїм окремим життям. Тим чашкам і глечикам по кілька сотень років, і це ніби підкреслює скороминущість людського життя, по-новому дозволяючи подивитися на його цінність. Зі сторінок повісті крізь щоденні події життя людей проглядає вічність. І це викликає повагу й бажання цінувати кожну хвилину життя. Такими є уроки японської етики та естетики, подані через образи повісті «Тисяча журавлів».

Дещо цікаве: Журавлі у японській культурі
У Японії журавля вважають священним птахом. 
Японська легенда говорить, що журавель живе тисячу років і є символом щастя та здоров'я.
Вважається, що мрія обов'язково здійсниться, якщо скласти тисячу журавликів.
Журавель у японській символіці уособлює надію, благополуччя.
Подарунок у вигляді складеного з паперу журавля - це побажання тисячі років щастя і здоров'я.
Коли людина хворіє, близькі та друзі роблять тисячу журавликів і дарують йому з побажаннями найшвидшого одужання.

Висновок
Отже, японська культура – неповторний взірець гармонії між людиною і навколишнім світом. Традиційна японська культура суттєво відрізняється від європейської. Культура Японії - це культура деталі, а не цілого. Не ліс, а дерево; не дерево, а гілка; не гілка, а листок; не листок, а прожилка на ньому - так влаштовано «зір» класичної японської культури. Девіз японського мистецтва: «Не створи, а знайди й відкрий».
Одна з давніх японських традицій – чайна церемонія - лягла в основу повісті Ясунарі Кавабати “Тисяча журавлів”. І за допомогою цієї церемонії Я.Кавабата передає дух національної культури,порушує проблеми моралі і краси, намагаючись врятувати суспільство XX століття від бездуховності.