Презентація "Японська чайна церемонія"

-3
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Японська чайна церемонія"
Слайд #1
Японська чайна церемоніяяк окремий образ у повісті Я. Кавабати “ Тисяча журавлів ”


Слайд #2
Традиції у мистецтві Японії
Що більше я знайомлюся з японським мистецтвом, то переконливішою стає для мене одна проста думка, що все мистецтво створювалося з єдиною метою — спонукати людину до мислення.
Мислення у Японії — це своєрідний культ. Короткі вірші писалися так, що їх обов'язково слід домислити. Малюнками на шовку та порцеляні мало просто милуватися, треба розуміти хитре сплетіння візерунків і розгадати таємні знаки майстра чи художника. Навіть купа сірого каміння — це привід заглибитися у себе. Гори, дерева, квіти, водоспади і дзеркальні озера — все це сприяє відпочинку душі і глибокому філософському мисленню.
Одним із видів японського мистецтва стала чайна церемонія.


Слайд #3
Мистецтво чайної церемонії
Тядо́, Садо́ (яп. 茶道, ちゃどう / さどう, тядо: садо: «шлях чаю») або Тяною́ (яп. 茶の湯, ちゃのゆう, тяною:, «чайний окріп»)— система правил приготування зеленого чаю і чаювання в Японії. Оформилася у 14 столітті, у період Муроматі. Розвинулась як окремий вид мистецтва з другої половини 17 століття. Поширена серед різних верств населення з 18 століття. Відома у Західному світі як Чайна церемонія.


Слайд #4
Історія виникнення
Японський архіпелаг знаходиться на сході зони лаврових лісів і чай, як складова рослина цієї зони, міг зростати на його території, однак жодних ознак поширення чаю в Японії природним шляхом в минулому не зафіксовано. Знання ж про техніку вирощування, обробки і приготування чаю потрапили до архіпелагу лише у 9 столітті з Китаю, на початку періоду Хей'ан. Припускають, що культура чаювання з'явилася у Японії після 804 року, коли буддистські ченці Кукай і Сайтьо повернулися зі стажування у китайській імперії Тан на батьківщину. Поштовхом до розвитку цієї культури стала діяльність монаха Ейтю, який після 30-річного перебування у Китаї поширював серед аристократів і духовенства двору Імператора Саґи заморський звичай розпиття чаю.


Слайд #5
Історія виникнення
Наприкінці 9 століття мода на чаювання зникла, проте у буддистських монастирях столиці залишилась практика поїти ченців чаєм під час всенічних молебнів і служінь в якості антиснодійного. З цією метою чай вирощували на маленьких чайних садах цих монастирів, а також садах Імператорського палацу.
Тогочасний чай у Китаї і Японії називали «кубиковим». Під час приготування напою, чайний кубик розкрошували і заварювали у окропі. Проте у 2-й половині 10 століття китайці перейшли від «кубикового» до «порошкового» чаю. Про цей вид чаю згадував своєму щоденнику японський монах Дзьодзін, який у 1072 році стажувався у китайській імперії Сун. Монах вживав чайний напій як ліки, але повідомляв, що китайці п'ють його як воду і, зазвичай, подають гостям. Популяризацію нового «порошкового» чаю в Японії здійснив дзенівський чернець Ейсай, який у 1168 і 1191 роках перебував на навчанні у Китаї. У трактаті «Записи про лікування чаюванням», який було піднесено сьоґуну Мінамото но Санетомо, він так само наголошував на лікувальних властивостях чайного напою.


Слайд #6
Засновники
Етикет чайної церемонії закладався працями таких ченців як Іккю Содзюн (1394–1481), — наставник храму Дайтокудзі у Кіото.
Один з його учнів Мурата Дзюко (1422–1502) заклав основи чайної традіції завдяки сьогунові Псімацу з роду Асікага (1435–1490).
Патріархом сучасної чайної церемонії, яка відома широко в Японії і за кордоном став сакайський купець  Сен но Рікю (1522–1591).
Іккю Содзюн
Мурата Дзюко
Сен но Рікю


Слайд #7
Суть церемонії
Суть церемонії відображають чотири принципи , сформульовані Се но Рікю: ва, кеі, сей, дзяку, що означає – гармонія, повага, чистота, спокій.
Гармонія – у відносинах між людьми, гармонія людини і природи, гармонія чайного посуду та манери її використання;
Повага – до всіх і кожного, що виходять з щирого почуття подяки за саме існування;
Чистота – фізична і духовна
Спокій – той самий душевний спокій, який приходить з розумінням перших трьох принципів, заради якого чай і заварюється.


Слайд #8
Чайна церемонія у повісті
Витончений посуд, ароматний чай, безпомилковість послідовних рухів, а головне — атмосфера церемонії підштовхують до роздумів над життям, над досягненням досконалості у цьому світі. З початком чайної церемонії час ніби зупиняється і людина залишається на самоті з Космосом. Тому японці прискіпливо ставляться і до місця проведення чайної церемонії, і до того, хто її проводить. Таким вимогливим і зобразив свого героя Ясунарі Кавабата у повісті "Тисяча журавлів". 


Слайд #9
Герої та образи у повісті
Повість "Тисяча журавлів", мабуть, і залишиться у моїй пам'яті як одна тривала чайна церемонія, під час якої проживаєш з героями ціле життя, під час якої вирують приховані від стороннього ока пристрасті і над усім цим панує велике прагнення осмислити все. 
Герої повісті Кавабати — звичайні люди. Серед них: скромний конторський службовець Кікудзі, дві колишні коханки його покійного батька, дві дівчини Юкіко і Фуміко, котрі досконало оволоділи мистецтвом чайної церемонії. І, звичайно, впродовж усієї повісті відчувається присутність ще одного образу — прекрасної і загадкової Японії.


Слайд #10
Деталі у повісті
Ясунарі Кавабата є справжнім майстром у зображенні деталей. Вони дуже важливі і без їх детального опису не буде такого цілісного і всеохопливого сприйняття розповіді. Ось Кікудзі посадили на почесне місце у чайному павільйоні — поряд з токонома (заглибина у стіні, де вішають японську картину або каліграфічний напис на довгастій смужці шовку чи паперу). Ось Юкіко як господиня чайної церемонії готує для почесного гостя чай: "Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством... Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики".


Слайд #11
Деталі у повісті
І знову підкреслюється важливість деталізації, адже юнак побачив уперше Юкіко, коли вона поспішала до храму на чайну церемонію і "несла в руці рожеве крепдешинове фурусікі (хустина, у яку зв'язували, як у вузлик, особисті речі) з вибитими на ньому білими журавлями". І коли потім Кікудзі намагався пригадати Юкіко, то в уяві поставав лише розмитий образ або певні деталі одягу, але не обличчя. 


Слайд #12
Деталі чайної церемонії
Устами свого героя Я.Кавабата наголошує, що чайна церемонія є справжнім одкровенням і символізує чистоту людських помислів, а також не терпить жодних підробок: "От було б кумедно поставити перед гістьми не справжнє чайне начиння, а підробки!.. Чайна церемонія з підробками... Мені здається, наче в цьому павільйоні завжди витає запах цвілі й отруйних випарів. То, може, чайна церемонія з підробленим посудом розжене цю отруйну атмосферу. Після таких поминок я розпрощаюся з чайною церемонією..." 


Слайд #13
Деталі чайної церемонії
Красивими є і деталі чайної церемонії. Чашки, виявляється, існують окремо для чоловіків і для жінок: "Дві чашки стояли перед ним, як дві душі — батькова і пані Оота". Чашки були такі довершені, ніби поглинали усі гріхи померлих його батька й Ооти. А скільки роздумів навіяв у героя слід губної помади на "жіночій чашці"! Юнак почав думати, хто ж користувався тією чашкою відтоді, як її розписали, скільки губ до неї торкалося. Яка дивна доля буває у чайного посуду. Адже він переживає своїх власників, чиї долі залишили на ньому невидимий слід? І вкотре автор підкреслює, що церемонія налаштовує на думки про вічність.


Слайд #14
Приховані пристрасті
Приходити до храму, де відбувалася чайна церемонія, слід було відчуженим від усього буденного, ницого. Та парадокс полягає в тому, що вчителькою чайної церемонії є Тікако, жінка, що не тільки нечиста душею і скоює погані вчинки, а й намагається використати сам чайний обряд задля досягнення суто земних цілей. За будь-яку ціну вона хотіла принизити свою суперницю Оота-сан.


Слайд #15
Приховані пристрасті
Вчителька чайної церемонії подала до столу чорну чашку з паростками бамбуку. З цієї чашки колись пив пан Оота, його дружина, а потім батько Кікудзі і нарешті Тікако: «В неї така багата історія! Її, мабуть, передавали з покоління в покоління від самого Рікю з епохи Момояма (XVI ст.)» Тікако свідомо порушила обряд (чашка не відповідала порі року), щоб викликати почуття провини в Оота, а Кікудзі нагадати, кого він має слухатися. Отож вона викликала цілий вир пристрастей під час чайної церемонії. Вона,Тікако, — уособлення вульгаризації чайної церемонії . І символом заплямованої душі цієї жінки є родима пляма на грудях, яку колись, ще в дитинстві, Кікудзі випадково побачив через запах кімоно. Я. Кавабата висловлює пересторогу проти вульгаризації чайної церемонії, яка ввібрала в себе багатовікову традицію і спосіб мислення його народу, адже ця церемонія — це уособлення японської етики й естетики.


Слайд #16
Уроки японської етики та естетики
Я. Кавабата підкреслював, що його метою було не стільки описати чайну церемонію, як застерегти проти її сучасної вульгаризації, спотворення. Може, тому нарівні з описом стосунків героїв автор зображує японську кераміку — чайне начиння, що ніби живе своїм окремим життям. Тим чашкам і глечикам по кілька сотень років, і це ніби підкреслює скороминущість людського життя, по-новому дозволяючи подивитися на його цінність. Зі сторінок повісті крізь щоденні події життя людей проглядає вічність. І це викликає повагу й бажання цінувати кожну хвилину життя. Такими є уроки японської етики та естетики, подані через образи повісті «Тисяча журавлів».


Слайд #17
Дещо цікаве: Журавлі у японській культурі
У Японії журавля вважають священним птахом. 
Японська легенда говорить, що журавель живе тисячу років і є символом щастя та здоров'я.
Вважається, що мрія обов'язково здійсниться, якщо скласти тисячу журавликів.
Журавель у японській символіці уособлює надію, благополуччя.
Подарунок у вигляді складеного з паперу журавля - це побажання тисячі років щастя і здоров'я.
Коли людина хворіє, близькі та друзі роблять тисячу журавликів і дарують йому з побажаннями найшвидшого одужання.


Слайд #18
Висновок
Отже, японська культура – неповторний взірець гармонії між людиною і навколишнім світом. Традиційна японська культура суттєво відрізняється від європейської. Культура Японії - це культура деталі, а не цілого. Не ліс, а дерево; не дерево, а гілка; не гілка, а листок; не листок, а прожилка на ньому - так влаштовано «зір» класичної японської культури. Девіз японського мистецтва: «Не створи, а знайди й відкрий».
Одна з давніх японських традицій – чайна церемонія - лягла в основу повісті Ясунарі Кавабати “Тисяча журавлів”. І за допомогою цієї церемонії Я.Кавабата передає дух національної культури,порушує проблеми моралі і краси, намагаючись врятувати суспільство XX століття від бездуховності.