Презентація "Розпад колоніальної системи"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Розпад колоніальної системи"
Слайд #1
Розпад колоніальної системи
Чурілін Д. 11-Б


Слайд #2
Розпад колоніальної системи. Етапи деколонізації
Закінчення Другої світової війни стало новим етапом у житті народів Азії та Африки. У XX ст. колоніалізм в основному вже вичерпав себе. 


Слайд #3
По-перше, економічно Європейським державам стало зрозуміло, що набагато вигідніше вивозити капітали до країн Азії та Африки для будівництва промислових і сільськогосподарських підприємств, оскільки тут велика кількість
дешевої робочої сили, джерел сировини та енергоносії, а також не існує необхідності витрачати великі кошти на охорону навколишнього середовища, як у країнах Європи.


Слайд #4
Процес деколонізації, тобто ліквідації колоніального володарювання й надання політичної незалежності народам, розтягнувся на кілька десятиріч. Його
можна поділити на три етапи.


Слайд #5
1-й етап (1945—1955 рр.) розпочався революціями
у В'єтнамі та Індонезії. Їхні колишні метрополії — Франція та Голландія, спробували повернути панування над цими країнами,
але в багатолітній кровопролитній війні зазнали поразки. Лаос, що в жовтні 1945 р. оголосив незалежність, був знов окупований Францією і виборов свободу лише в 1954 р. разом із Камбоджею.


Слайд #6
Інакше повелися англійці зі своїми колоніями в Азії, що вимагали незалежності. Лейбористський уряд підтримав національні сили залежних країн, передавши в їхні руки всю повноту влади. У 1947 р. було створено незалежні уряди в Індії та Пакистані, 1946 р. — в Бірмі, Ізраїлі, Шрі-Ланці. Так протягом першого етапу деколонізації з'явилося 15 суверенних держав.


Слайд #7
Особливе значення мав 1960 р., коли Генеральна Асамблея ООН з ініціативи СРСР прийняла Декларацію про надання незалежності 
колишнім колоніальним країнам. Цей рік було визнано "роком Африки", позаяк одразу 17 країн стали незалежними. Тільки у випадку з Алжиром Франція використала всі сили й засоби, щоб перешкодити незалежності. Протягом 1954-1962 рр. вона вела колоніальну війну. Лише в 1962 р. завдяки підтримці світової громадськості та ООН Алжир став незалежним.


Слайд #8
До середини 90-х рр. 11 країн Південної Африки набули державного статусу. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці нового уряду, який узявся за ліквідацію расистської системи, зумовив надання в 1990 р. незалежності Намібії — останній колонії в
Африці.
На 3-му етапі, що розпочався в першій половині 70-х рр., було ліквідовано залишки колись могутніх колоніальних імперій. У 1975 р. впала остання з них — португальська, надавши незалежність Анголі, Мозамбіку, Сан-Томе і Принсіпі.


Слайд #9
Шляхи розвитку незалежних держав
Перед народами молодих країн, що звільнилися, постали завдання становлення і зміцнення їхньої політичної незалежності, завоювання економічної самостійності, проведення соціальних реформ, розвитку освіти і культури.


Слайд #10
Вирішення цих завдань супроводжувалося гострим протиборством між різними політичними силами.Велика група країн (Індія, Пакистан, Філіппіни, Кенія, Марокко, Туніс та ін.) обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнення зв'язків із західними країнами.


Слайд #11
Для цієї групи характерна наявність державного сектора, централізоване регулювання економіки, насильницьке кооперування, створення авторитарних політичних структур із суттєвим обмеженням громадянських свобод.
Низка країн Азії та Африки, зазнаючи настійного тиску з боку СРСР, обрали "соціалістичну орієнтацію". Серед них — Ангола, Алжир, Гвінея-Бісау, Ефіопія, Мозамбік, Народно-Демократична Республіка Ємен та ін.


Слайд #12
У 80-ті рр. майже всі країни, що обрали цей шлях розвитку, опинились у глибокій політичній кризі. На зламі 80— 90-х рр.
вони ступили на шлях економічної та політичної лібералізації, офіційно відмовилися від ідеології марксизму-ленінізму.


Слайд #13
Попри всі проблеми, більшість країн Азії та деякі країни Африки у другій половині XX ст. перетворилися з переважно аграрні на аграрно-індустріальні, а деякі навіть стали передовими індустріальними державами.


Слайд #14
Нові індустріальні держави
У 70—90-ті рр. на повний голос заявили про себе на світовій арені країни Південно-Східної Азії — Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, перегодом — Таїланд, Малайзія, Індонезія, Філіппіни.


Слайд #15
Темпи економічного зростання Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру, яких іще називають "азійськими драконами", у 70—80-ті були чи не найвищими у світі й становили в середньому близько 8—10% на рік. Це дозволило їм стати передовими державами.


Слайд #16
Сучасна Південна Корея може слугувати моделлю для багатьох країн, що розвиваються. Кілька десятиріч тому вона пасла задніх. Тепер її економіка вийшла на одинадцяте місце у світі. Конкурентоспроможність південнокорейських товарів пояснюється не тільки їхньою якістю, а й нижчою вартістю та високою продуктивністю праці.


Слайд #17
За останні десятиріччя Сінгапур досяг вражаючих успіхів в економіці. Він перетворився на виробника високотехнологічних товарів, зокрема дисководів для комп'ютерів, став центром нафтохімічної та фармацевтичної промисловості. За обсягом перегонки нафти Сінгапур посідає третє місце у світі. Країна є одним із найбільших світових кредиторів.


Слайд #18
Із населенням близько 3 млн осіб Сінгапур має резерви іноземної валюти близько 60 млрд доларів США. Важливою частиною економіки є зовнішня торгівля. Великі прибутки дає іноземний туризм (до 5 млн туристів на рік). Сінгапур — один з найбільших портів у світі.


Слайд #19
Ще одним "азійським драконом" є Гонконг.Попри відсутність природних багатств і обмеженість території, Гонконг протягом останніх десятиріч розвивався дуже динамічно. За обсягом товарообігу він посідав восьме місце у світі. Після Нью-Йорка і Лондона Гонконг є третім у світі фінансовим центром. Гонконгівські банки і страхові компанії відіграють у регіоні
провідну роль.


Слайд #20
У 1984 р. між Великою Британією і Китаєм було підписано угоду про повернення Гонконгу КНР. Після завершення дії угоди з 1 липня 1997 р. колишнє британське володіння набуло в рамках КНР особливого статусу, високого ступеня.


Слайд #21
Такі ж швидкі темпи економічного розвитку демонструє Тайвань. На початку 90-х рр. прибуток на душу населення на Тайвані був принаймні в 10 разів вищий, ніж у КНР.


Слайд #22
Таїланд, Малайзія, Індонезія й Філіппіни, а в останні роки і В'єтнам являють собою щось на зразок другого ешелону країн, що активно розвиваються в напрямку ринкових реформ з орієнтацією на японську модель і досягли при цьому помітних результатів.


Слайд #23
Дякую за увагу!