Презентація "Гуцули"

+2
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Гуцули"
Слайд #1
Гуцули


Слайд #2
Побут


Слайд #3
Чоловічий одяг
Одяг включав білу сорочку, вишиту з переду, підперезана широким ременем «чересом» — із різними прикрасами-витисками й «дармовисами». Поверх сорочки надягали «кептар», який був фактично кожушком без рукавів  із мідними та мосяжними капелями й ґудзиками, часто прикрашені кольоровою волічкою. За взуття правили шкіряні ходаки-постоли, прив'язані «волоками», на ноги надягали вовняні панчохи — «капчури», обплетені кольоровою волічкою. Постійно носили шкіряні торби — «тобівки», які перевішували через плече, їх завжди прикрашали витисками й мосяжними ґудзиками.


Слайд #4
Жіночий одяг
На жіночих сорочках були вишиті «плечики», вишивкою вкривали також рукави — пізніше й «брацарі». Кептарики були різно нашивані або гафтовані, поверх них вдягали рясно прикрашені сердаки. Переважали червона й чорна барви з додатками жовтих, зелених, часом синіх і рожевих. Жінки носили сорочку і дві запаски: одну ширшу ззаду і одну спереду. Запаски пов'язували червоним вовняним поясом. На ногах носили постоли. Зверху одягали як і чоловіки кептар. Дівчата на голові не носили нічого, волосся заплітали спочатку в дві коси , які позаду голови переходили в одну, яку пов'язували червоною стрічкою. На голову жінки одягали чепець, зверху пов'язували чорною або червоною в квіти хусткою, кінці хустки звисали на плечі. На шиї носили кілька шнурків перлів або пацьорки. Через плече носили вовняну торбу – тайстру.


Слайд #5
Святковий одяг
Чоловіки в свята носили поверх кептарика також сіряк — короткий з чорного сукна, розшитий вовняними шнурами з кутасами. Святковий капелюх був прикрашений павичевим або кугутячим пір'ям та круглими кутасами. На шиї носили чорну в узори хустку.
Святкові сорочки в жінок були вишиті на передпліччях. У святкові дні дівчата носили запаски (дротяні) переткані золотою ниткою. На ноги вдягали червоні панчохи і капчурі з кольорової вовни і по них з задертими носами постоли або чоботи на високих підборах. До святкового вбрання належав ще білий каптур, а також біла хустинка. Торбу носили червоного кольору.


Слайд #6


Слайд #7
Звичаї та обряди Гуцульщини
Найбільш поширеними звичаями в цій місцевості є проводи на полонину, гуцульське весілля та релігійні календарні свята, зокрема Різдво з новорічно-різдвяними колядками, та Великдень з великодніми гаївками.


Слайд #8
Проводи на полонину
Великим святом для місцевих жителів є проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища — полонини для випасу худоби. Найбільш яскраво його відзначають у Микуличині. Вихід на полонину відбувається в травні і триває аж до вересня. Умови життя пастухів на полонині важкі: у високогір'ї часті холоди, два з трьох днів — дощові, нерідко серед літа випадає сніг. Праця триває від світанку до ночі, і все ж кожен гуцул мріє стати полонинником. Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів — це бринза, трембіта і ватра. Під полонинські наспіви ватаг запалює вогнище — ватру, а парубки танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець «Аркан» з маленькими топірцями в руках. Вівчарі пригощають усіх бажаючих будзом і вурдою. Завершуються проводи святковим концертом.


Слайд #9
Гуцульське весілля
Навіть в теперішній час гуцули дотримуються своїх традицій. Вони й досі вдягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней. В день весілля нареченого і наречену супроводжують бояри, дружки, світилки, свати, старости. Весілля повне веселих і жалібних пісень, танців, ігор, забав, жартів, дотепів. Жодне весілля не обходиться без короваю чи калачів, вишиваних чи тканих рушників, букетів, які чіпляють на одяг гостей і гільця чи деревця. Точно визначеного часу для дня весіль не встановлювали, єдине, що сватання і заручини відбувались переважно навесні, літом, восени, рідше взимку, а весілля намагались справляти до Великого посту. Під час будь-якого посту справляти весілля категорично заборонялось. Найпершою ознакою на Гуцульщині, коли приходили свати, було «давати рушники», що традиційно означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було і є «стати на рушник». До церкви молодята їдуть на конях.


Слайд #10
Різдво на Гуцульщині
Приготування до Різдва на Гуцульщині починається заздалегідь. За давньою традицією із обжинкових снопів виплітають деревце — «Дідуха», в якому за повір'ям замешкували душі дідів-прадідів, опікунів дому. Господині вранці 6 січня запалюють «живий вогонь» в печі з дванадцяти полін і готують дванадцять ритуальних пісних страв. Серед страв Святої Вечері на першому місці стоїть кутя — варена пшениця з медом, маком та горіхами. На Різдво, 7 січня, розпочинаються справжні різдвяні коляди. Гуцули відвідують своїх родичів та друзів, ходять з вертепами від села до села. Більшість людей цими днями їздять на санах з кіньми та дзвониками.


Слайд #11
Великодні звичаї на Гуцульщині
У Вербну неділю гуцули приносять з церкви освячену вербу-шутку (на Гуцульщині її називають «б'єчка»), вдаряють злегка кожного із своєї родини, примовляючи: «Не я б'ю, б'єчка б'є — віднині за тиждень Великдень!» Освячена шутка-верба у понятті предків гуцулів володіла цілющими властивостями як така, що вітала Христа.
Для свячення в церкві у великодній кошик чи пасківник укладали паски, писанки і крашанки, сир, масло, ковбасу, вуджене м'ясо, сіль. Обов'язкові були гірка зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей, а також воскова свічка, встромлена в паску, — символ божественного світла і Христового воскресіння. Заможні ґазди їхали до церкви верхи на конях чи святочним возом, а бідні йшли пішки.