Презентація "Лев"

+1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Лев"
Слайд #1
Лев - король звірів


Слайд #2
ЛЕВ — тварина, яку легко відрізнити від решти кішок. 


Слайд #3


Слайд #4
Найголовніші ознаки: осадкуватий міцний тулуб, вкритий короткою, гладкою одноколірною шерстю, широка морда з порівняно невеликими очима, царська мантія (грива), яка охоплює шию самців, і пасмо волосся, що прикрашає кінець хвоста. Тулуб лева коротший, ніж в інших кішок, живіт підібраний, і все тіло тому здається дуже могутнім, але не незграб­ним. На кінці хвоста є захований у пасмо волосся роговий кіготь, на який звернув увагу ще Арістотель. Очі мають круглу зіницю, вуса розташовані в 6—8 рядів. Грива лева, якою відрізняється самець від самки, додає йому погордливого і царського вигляду.


Слайд #5


Слайд #6


Слайд #7
Існують різна види левів.


Слайд #8
Варварійський лев, як і інші леви, має сильний, кремезний тулуб, передня частина тіла сильніша за задню, завдяки широким грудям і піді­браному животу. Масивна, майже чотирикутна, голова закінчується ши­рокою і тупою мордою; вуха заокруглені, очі середніх розмірів, але жваві та сповнені вогню; кінцівки осадкуваті і надзвичайно міцні, лапи більше, ніж у всіх інших кішок; довгий хвіст закінчується коротким кігтем, при­критим пухнастою китицею. Гладка, коротка шерсть яскравого червоно-жовтого або блідо-бурого кольору вкриває морду, спину, боки, кінцівки і хвіст; там і сям трапляється волосся з чорними кінчиками або зовсім чорне. Голова і шия вкриті густою і могутньою гривою, яка складається з довгого, прямого волосся, що спускається пасмами і доходить спереду до пащі, а ззаду майже до половини спини і боків. Живіт також по всій довжині вкритий густим прямим волоссям. У гриві, що має в основному блідо-чалий колір на голові та шиї, помітно безліч чорно-бурого волосся, якого особливо багато на загривку; чорно-буре волосся, змішане з блі­до-жовтим, є також на животі, кінцівках і китиці хвоста. Весь цей опис стосується дорослого самця.


Слайд #9


Слайд #10
Свого часу вважали, що відомий ще стародавнім народам гуджаратський лев (жителі Гуджарату називають його «унтія-бах», або «верблюжий тигр») менший від своїх родичів і не має гриви. Проте ця думка не підтвер­дилася. Весь він, окрім темного пасма на хвості, що приховує маленький роговий кіготь, і вух, що мають ззовні біля основи більш-менш чорний відтінок, забарвлений у блідий червоно-жовтий або жовто-бурий колір. Во­лосся гриви у дорослого самця часто має темні кінці.


Слайд #11


Слайд #12


Слайд #13
Декілька десятиріч тому лев був поширений на території від басейну річки Інд через Центральну Індію до басейну річки Ганг. Тепер ця тва­рина майже зовсім винищена і трапляється зрідка в найвіддаленіших і найнеприступніших місцевостях Раджпутани. Якщо його не відділяти від інших левів, то і на заході не можна визначити межі його поширення: він трапляється в прибережних областях Белуджістану, а також, частіше, в Південній Персії і на Месопотамській низовині.
Тисячоліття минули відтоді, як для боротьби на арені можна було зі­брати 600 левів. Цар звірів все далі і далі відходить від місцевостей, осво­єних володарем землі. Геродот розповідає, що під час одного з походів Ксеркса до Македонії вночі на навантажених поклажею верблюдів, на подив воїнів, напали леви. Раніше ніхто не підозрював про присутність тут хижаків. Арістотель вважав річки Ресс і Ахелой межею заселення левів у Європі та стверджував, що в Європі левів ніде, окрім Греції, немає. Не можна встановити, коли ж саме вони були винищені на Європейському континенті, але, ймовірно, відтоді минуло більш як тисячоліття. Про те, що в давнину в Сирії і Палестині жили леви, ми знаємо з Біблії, але про час їх винищення у Святій Землі у нас немає відомостей. У будь-якому разі, був час, коли леви були повсюдно поширені від мису Доброї Надії через усю Африку і Південну Азію до Індії.


Слайд #14


Слайд #15


Слайд #16


Слайд #17
Лев віддає перевагу відкритим місцевостям: трав’янисті луги з пере­лісками з чагарників, бідні на рослинність степи з колючими чагарни­ками і пустинні місцевості. В Судані він охоче вибирає для свого лігва плоске поглиблення в якому-небудь захищеному місці, а в Південній Аф­риці ховається в чагарниках; він любить також високі очерети, що ростуть по берегах річок. Під час мандрів він залишається лежати там, де застане його ранок.


Слайд #18


Слайд #19


Слайд #20
Загалом звички лева схожі на звички інших кішок, але багато в чому він значно відрізняється від них. Він ледачіший, ніж інші види цієї роди­ни, і особливо йому не подобаються великі переходи; навпаки, він прагне влаштуватися якомога надійніше та зручніше. За повідомленнями Селуса, південноафриканський лев вважає за краще набити своє черево дичи­ною, вбитою мисливцем, ніж самому вбивати її. Веде нічний спосіб життя. Вдень його рідко побачиш, тільки випадково в лісі, та й то хіба тоді; коли його систематично переслідують з собаками і виганяють з лігва. В Півден­ній Африці, почувши ревіння левів, не чекають його нападу, оскільки вони мають звичку ревіти лише тоді, коли наситилися або ж коли їх злякали.


Слайд #21


Слайд #22


Слайд #23
Лев звичайно хапає свою здобич за шию, іноді в пахвину, з якої найбільш охоче починає жерти. «Іноді трапляються за­лишки антилопи, яку він цілком випатрав». Селус підтверджує, що лев перш за все розриває задні частини тулуба своєї жертви і починає поїдати її з нутрощів і благородних органів; він спостерігав також, що іноді лев складає ці частини в купу і прикриває її землею, без сумніву, для того, щоб зберегти м’ясо до наступної ночі та приховати його від грифів, які, напевно, з’являться вдень.


Слайд #24


Слайд #25


Слайд #26


Слайд #27
На людину лев нападає дуже рідко. В Судані, принаймні в деяких місцевостях, часто можна натрапити на лева, але майже невідомі випадки, коли б він з’їв людину. Там люди частіше стають жертвами крокодилів і навіть гієн, ніж левів. У Південній Африці, навпаки, відомо досить багато випадків, коли леви, незважаючи на сторожові багаття, пробиралися за огорожу загород для викрадення свійських тварин і хапали навіть людей, що сидять біля вогню. Ймовірно, до цього їх спонукає крайній голод. Утім, справжніми людоїдами леви стають рідко, оскільки більшість пів­денноафриканських аборигенів не з тих людей, які довго стануть терпіти напади лева.


Слайд #28


Слайд #29


Слайд #30
Час спаровування у левів дуже різний у різних місцевостях, тому що час народження дитинчат збігається з настанням весни. Під час тічки за левицею часто йдуть слідом 10—12 левів, і між ними відбувається багато бійок і сварок. Але як тільки левиця вибрала собі чоловіка, інші йдуть собі, і пара живе у цілковитій злагоді. 


Слайд #31


Слайд #32


Слайд #33


Слайд #34


Слайд #35
Левенята з’являються на світ із розплющеними очима і розмірами схожі на напів-дорослу кішку. Для пологів мати підшукує місце в гущавині, якомога ближче до водопою, щоб не ходити далеко за здобиччю. Лев допомагає їй здобувати їжу і, у разі потреби, захищає її і дитинчат. Левиця звичайно ставиться до дитинчат дуже ніжно, і важко уявити собі привабливіше ви­довище, ніж левиця з левенятами.


Слайд #36


Слайд #37


Слайд #38


Слайд #39
Спочатку молоді левенята досить безпорадні. Тільки на другому місяці свого життя, вони навчаються ходити, а свої дитячі ігри починають ще піз­ніше. Спочатку вони нявкають зовсім як кішки, пізніше їхній голос стає сильнішим. В іграх вони неповороткі та незграбні; але з часом з’являється і спритність. Через шість місяців мати перестає годувати їх молоком, але вони ще раніше починають супроводжувати матір, а іноді й обох батьків, у набі­гах, але тільки на невеликі відстані. До кінця першого року вони досягають розмірів великого собаки. 


Слайд #40


Слайд #41


Слайд #42
Як було вже зазначено, при доброму годуванні лев витримує неволю протягом багатьох років. Щодня він має потребу в 4 кг хорошого м’яса. За таких умов він відчуває себе добре і стає гарним і вгодованим.


Слайд #43