Презентація "Сонячна система"

-1
Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Сонячна система"
Слайд #1
Сонячна система
Підготувала Нікіфорова Лілія
11-В


Слайд #2
Со́нячна систе́ма — планетна система, що включає в себе центральну зірку — Сонце , і всі природні космічні об'єкти, що обертаються навколо Сонця.
Сонячна система входить до складу Чумацького Шляху.


Слайд #3


Слайд #4
Загальні відомості :
Сонячна система – це розмаїта
і густо населена сім’я.
До її складу входять :
1. Сонце – зоря жовтого G типу.
2. 8 планет, що обертаються навколо Сонця по еліптичним орбітам. ( Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун )
3. Супутники планет, що обертаються навколо своїх планет по орбітах.
4. Малі тіла сонячної системи . ( комети, астероїди, метеори, космічний пил)


Слайд #5
Сонце – це не звичайний жовтий карлик, як раніше було прийнято говорити. Це зірка, біля якої є планети, що містять багато важких елементів. Це зірка, яка утворилася після вибухів наднових, вона багата залізом і іншими елементами. П'ять мільярдів років - вік нашого Сонця.
Сонце - зірка, навколо якої обертається наша планета. Середня відстань від Землі до Сонця, тобто велика піввісь орбіти Землі, складає 149,6 млн. км = 1 а.о. (астрономічна одиниця).


Слайд #6
Розміри Сонця дуже великі. Так, радіус Сонця в 109 разів, а маса - в 330 000 разів більше радіусу і маси Землі. А ось середня густина нашого світила невелика - всього в 1,4 рази більше густини води.
На 1 м2 поверхні в околицях Землі щосекунди поступає 1400 Дж енергії сонячного випромінювання.
Ця величина називається сонячною постійною.
Повна кількість енергії, що випромінюється Сонцем, складає
L = 3,86∙1026 Вт.
Це відповідає 6,5 кВт з кожного квадратного сантиметра його поверхні! Лише одну двохмільярдну
частину цієї енергії отримує Земля.


Слайд #7
Сонце, як і Земля, обертається навколо власної осі.
Різні зони Сонця обертаються навколо осі з різними швидкостями.
Так точки на екваторі мають період обертання близько 25 діб, на широті 40° період обертання дорівнює 27 діб, а поблизу полюсів - 35 діб. Отже , швидкість обертання точок на поверхні Сонця зменшується від екватора до полюсів.


Слайд #8
Спектр Сонця неперервний, в ньому спостерігається безліч темних фраунгоферових ліній. Фраунгофер був першим, хто описав темні лінії на тлі безперервного спектру сонячного світла в 1814 році. Ці лінії в спектрі Сонця утворюються в результаті поглинання квантів світла, яке виходить з центральних областей Сонця, холоднішими зовнішніми шарами сонячної атмосфери. За цими лініями і визначають хімічний склад Сонця. Основні елементи на Сонці – водень і гелій.
Близько 9 % енергії в сонячному спектрі припадає на ультрафіолетове випромінювання. Решта енергія розділена приблизно порівну між видимою і інфрачервоною областями спектру.
Спектр Сонця


Слайд #9
Сонце — зірка Сонячної системи і її головний компонент
Будова :
Внутрішня будова :
а) ядро (відбуваються термоядерні реакції синтезу гелію).
б) зона променистої рівноваги
в) конвективна зона
Атмосфера :
а) фотосфера ( сонячні плями ) .
б) хромосфера (10-15 тисяч кілометрів)
в) сонячна корона
г) протуберанці
д) геліосфера ( за межі Сатурна)
3. Джерела енергії :
а) гравітаційне стискання
б) термоядерний синтез


Слайд #10
За контрастом з навколишніми ділянками
плями темніші, бо температура у них досягає
лише 4500 К – порівняно з навколишньою
температурою 6000 К.
У великих плямах видяляють темніше ядро і світлішу півтінь. Час життя плям – від кількох годин до кількох місяців.
Появу плям пов'язують зі зростанням у цьому місці магнітного поля , яке гальмує вихід гарячої сонячної речовини з надр Сонця – саме через це температура у плямах нижча.


Слайд #11
Хромосферні спалахи
Найграндіознішими активними утвореннями у хромосфері є хромосферні спалахи – раптові викиди величезної кількості енергії, накопиченої у магнітному полі активної зони. За час одного спалаху Сонце виділяє енергію, рівну кількості енергії, що її отримує Земля за цілий рік.
Тривалість невеликих спалахів 5-10 хвилин, найпотужніших – до кількох годин. Під час таких спалахів у простір викидається величезна кількість частинок високих енергій (електронів, протонів, нейтронів, альфа-частинок) та потужна доза рентгенівського та гама-випромінювання.


Слайд #12
Сонячна корона
Найрозрідженіша і найгарячіша частина сонячної атмосфери – корона – верхній шар сонячної атмосфери. Вона простежується від сонячного диску до відстаней в десятки сонячних радіусів, поступово переходячи у космічний простір. Корона не має чітких обрисів, її вигляд змінюється з часом.
Спостерігати корону можна під час сонячних затемнень.


Слайд #13
Протуберанцями називаються величезні утворення в короні Сонця – викиди газу, що рухаються у магнітному полі по дугоподібних траєкторіях. Протуберанці - холодні і щільні утворення з температурою близько 20 000 К. Деякі з них існують декілька місяців, інші з'являються поряд з плямами, рухаються з швидкостями близько 100 км/с і існують декілька тижнів. Розміри протуберанців можуть бути різними. Типовий протуберанець має висоту близько 40 000 км і ширину близько 200 000 км. Дугоподібні протуберанці досягають розмірів 800 000 км. Зареєстровані і рекордсмени серед протуберанців, їх розміри перевищували 3 000 000 км.
Протуберанці у короні


Слайд #14
Сонячний вітер
Сонце є джерелом постійного потоку часток. Нейтрино, електрони, протони, альфа-частки, а також важчі атомні ядра всі разом складають корпускулярне випромінювання Сонця. Значна частина цього випромінювання є більш менш безперервним витіканням плазми, так званим сонячним вітром, що є продовженням зовнішніх шарів сонячної атмосфери, - сонячної корони.
Різкі зміни потоку сонячного вітру (спричинені спалахами на Сонці), викликають збурення геомагнітного поля Землі - магнітні бурі.


Слайд #15


Слайд #16
Планети земної групи .
Подібність :
а) мала маса та розміри ;
б) велика середня густина
Меркурій
а= 0,39 а.о. ; Т=0,24р. ; v=47,87 км/с.
Атмосфера дуже рідка, супутників не має,
температура коливається від 100К-700К
Венера
а= 0,72 а.о. ; Т=0,62р. ; v=35,02 км/с.
Потужна атмосфера, супутників не має,
температура коливається від 780К-420К
Земля
а= 1 а.о. ; Т=1р. ; v=29,79 км/с.
Структурована атмосфера(тропосфера,стратосфера,мезосфера, термосфера,іоносфера), супутник – Місяць, існують живі організми.
Марс
а= 1,52 а.о. ; Т=1,88р. ; v=24,13 км/с.
Розріджена атмосфера,
2 супутника – Фобос і Деймос,
середня температура – 230К, наявна вода


Слайд #17
Планети-гіганти
Подібність :
а) велика маса та розміри ;
б) потужні воднево-гелієві атмосфери;
в) багато супутників та кілець.
Юпітер
а= 5,20 а.о. ; Т=11,86р. ; v=13,06 км/с.
Найбільша планета Сонячної системи;
в атмосфері червоні плями; 4 Галілеєвих
Супутника (Іо,Європа,Ганімед,Калісто) .
Сатурн
а= 9,54 а.о. ; Т=29,46р. ; v=13,06 км/с.
Густина планети менша за густину води;
Має значну систему кілець; найбільше
Супутників (Титан).
Уран
а= 19,86 а.о. ; Т=84,01р. ; v=6,80 км/с.
Складається на 50% з водяного льоду;
додаткове джерело тепла в надрах.
Нептун
а= 19,86 а.о. ; Т=84,01р. ; v=6,80 км/с.
Відкритий спочатку на папері; має дві
плями; супутник Тритон подібний до
Місяця.


Слайд #18
Малі тіла Сонячної системи.
Комети.
Складається з твердого ядра (камінь,льод,
метал) та хвоста (газоподібна речовина).
Своїми орбітами залишають межі
Сонячної системи
Астероїди
Тверді тіла розмірами від кількох метрів до
1000 км ( Церера). Виділяють 2 пояси
астероїдів : 1) між Марсом та Юпітером; 2)
пояс Койпера (Плутон, Харон)
Метеори
Частинки, що виділяються с комети і
розсіюються вздовж її орбіти. Деякі не
згорають в атмосфері Землі і падають на її
поверхню утворюючи кратери.
Космічний пил
Дрібні частинки, що розносяться
сонячним вітром по просторам системи


Слайд #19
Кілька тисяч астероїдів утворюють астероїдний пояс Між орбітами Марса і Юпітера. Деякі астероїди можуть наближуватися до Землі.


Слайд #20
Закономірності побудови Сонячної системи
Орбіти всіх планет лежать практично в площині сонячного екватора.
Планети рухаються навколо Сонця по орбітах, близьких до кола.
Напрямок обертання планет навколо Сонця збігається з напрямком обертання Сонця та власним обертанням планет (окрім Венери, Урана ).
Середня відстань від планет до Сонця підлягає правилу Тиціуса-Боде ( окрім Нептуна ).
99,86 % маси Сонячної системи припадає на Сонце, тоді як 98 % моменту загальної кількості руху належить планетам.
Планети поділяються на 2 групи, які різко відрізняються між собою за середньою густиною, хімічним складом, розмірами та внутрішньою будовою


Слайд #21
Дякую за увагу 