Презентація "Супутники планет"

Попередній слайд
Наступний слайд


Завантажити презентацію "Супутники планет"
Слайд #1
Супутники планет
Автор: Хрипко Даша


Слайд #2
Супутники Марса


Слайд #3
Фобос (від грец. — страх) і Деймос (від грец. — жах) названі на честь вічних супутників бога війни Марса. Ці космічні тіла за формою нагадують величезні картоплини: найбільший діаметр Фобоса — 28 км, а Деймоса — 16 км. Їх поверхня темного кольору має безліч кратерів. Космонавти на поверхні цих супутників змушені будуть прив'язуватися до корабля, бо маленька сила тяжіння завдасть клопоту при пересуванні — поштовх ноги може надати тілу достатньої швидкості для міжпланетних польотів.


Слайд #4
Деймос та Фобос мають тверду поверхню, яка вкрита шаром чорного пилу і засіяна кратерами. На Фобосі видно дивні борозни, що схожі на ріллю.


Слайд #5
Існування супутників Марса передбачав ще Кеплер, який вірив у магічну силу цифр: Земля має 1 супутник, у Юпітера були відомі на той час 4 супутники, тому навколо розташованого посередині Марса мають обертатися 2 супутники. Потім цю ідею розвинув Свіфт, який у «Мандрах Гулівера» описує супутники Марса. Але тільки у 1877 р. А. Голл (США) відкрив Фобос і Деймос. Періоди їх обертання (7,7 год і 30,3 год) і відстань до планети виявилися майже такими, як описав Свіфт 150 р. тому. Насправді, ніякої магії у цьому дивному передбаченні немає, бо Свіфт напевне знав, що за допомогою третього закону Кеплера можна визначити період обертання та відстань супутника від Марса


Слайд #6
Супутники Юпітера


Слайд #7
Юпітер має принаймні 39 супутників, які були зареєстровані до 2003 p., і тьмяні кільця. Чотири найбільші супутники — Іо, Європа, Ганімед, Каллісто відкрив Галілей за допомогою свого першого телескопа, тому їх називають Галілеєві супутники.


Слайд #8
Галілеєві супутники Юпітера. Європа, Ганімед, Каллісто покриті снігом і льодом. Під льодовою корою може існувати океан рідкої води, в якій не виключена вірогідність існування життя


Слайд #9
Основні характеристики


Слайд #10
Іо має найбільшу геологічну активність з усіх тіл Сонячної системи — там зареєстровано 8 постійно дію­чих вулканів, з жерл яких викидаються розжарені гази і магма. Іо привертає увагу фантастичною гамою кольорів — жовтих, червоних та брунатних, що надають йому сполуки сірки у продуктах виверження вулканів. Поверхня Іо зовсім рівна, бо рідка магма при температурі +400 °С заповнює будь-які западини.


Слайд #11
На Іо багато сірки і діючих вулканів


Слайд #12
Три інші Галілеєві супутники — Європа, Ганімед та Каллісто — дуже схожі між собою: на їх поверхні видно багато снігу та льоду. На малюнку зображені тріщини у льодовому панцирі Європи


Слайд #13
Під льодовою корою на цих супутниках може існувати океан рідкої води. Численні кратери свідчать про інтенсивне метеоритне бомбардування в минулому. Під час вибухів з кратерів витікала вода, яка заповнювала долини, тому на поверхні не видно ділянок з великими перепадами висоти. Правда, у деяких місцях помічені загадкові утворення, які нагадують жолобки та гребені гірських хребтів, що свідчить про можливу тектонічну діяльність у минулому. Ганімед є найбільшим супутником у Сонячній системі, який за розмірами навіть переверщує Меркурій.


Слайд #14
На поверхні Каллісто привертають увагу серія концентричних гребенів та гряди горбів, що оточують дві великі ділянки, які були названі басейнами. Гряди горбів дуже схожі на брижі — хвилі, які утворює кинутий у воду камінь. Напевно, енергія, що виділилася при падінні гігантського метеорита, розтопила лід, але при сильному морозі ( — 150 °С) вода миттєво замерзла.


Слайд #15
Супутники Сатурна


Слайд #16
“Сім'я” Сатурна складається із системи кілець та 30 супутників, але більшість з них мають невеликі розміри. Найбільший супутник Титан оточений густою азотною атмосферою, і його поверхня захована під щільними хмарами з метану. Попри малу силу тяжіння (1/7 земної) атмосферний тиск на поверхні Титана складає 1,6 атм, бо маса стовпа повітря над одиницею поверхні у 10 разів більша, ніж на Землі.


Слайд #17
Найбільший супутник Титан має густу азотну атмосферу з домішками метану. Можливо, там падають метанові дощі й на поверхні існують моря з рідкого метану


Слайд #18
На поверхні Титана навіть удень морок, бо крізь 100-кілометровий шар туману пробивається дуже мало світла, тому там пекучий мороз (—180 °С). Саме така низька температура і спричиняє існування досить густої атмосфери, в той час як на Меркурії і на супутнику Юпітера Ганімеді атмосфера практично відсутня, хоча вони мають більшу масу.


Слайд #19
Фантасти стверджують, іщо на Титані може навіть існувати життя, бо в атмосфері виявлено багато компонентів органічних сполук.


Слайд #20
Кільця Сатурна


Слайд #21
Кільця Сатурна вперше побачив Галілей у 1610p., але за допомогою невеликого телескопа він не зміг розпізнати справжню суть спостереження. Він виявив, що з боків Сатурн має дві гулі, які зливаються, якщо дивитися на них з великої відстані. Тільки у 1659 р. датський астроном X. Гюйгенс довів, що ґулі є тонким плоским кільцем навколо Сатурна. При спостереженнях з поверхні Землі у великі телескопи ми бачимо три концентричні кільця, але за допомогою АМС було виявлено, що ці кільця складаються ще з тисяч окремих вузьких кілець.


Слайд #22
На знімках АМС «Вояджер» видно тисячі концентричних кі­лець Сатурна, які дивно переплетені між собою


Слайд #23
Дослідження показують, що діаметр частинок у кільцях коливається в межах від міліметра до десятків метрів і складаються ці маленькі супутники зі снігу та льоду. Товщина кілець дуже мала в порівнянні з їх шириною — всього кілька десятків метрів.


Слайд #24
Залежно від того, як зорієнтований Сатурн щодо Землі, його кільця видно максимально розкритими або, коли Земля знаходиться у площині кілець, вони стають невидимими, бо ми їх бачимо з ребра


Слайд #25
У 1848 р. французький астроном Рош довів, що існує межа у відстані до планети і супутники планет не можуть до неї наближатися, бо гравітаційні сили розірвуть їх на частини. Якщо середня густина супутника така сама, як планети, то ця межа Роша дорівнює 2,4 радіуса планети. Є гіпотеза: колись існував супутник Сатурна, який увійшов за межу Роша і був розірваний припливними силами.


Слайд #26
Згідно з іншою гіпотезою кільця — це залишки того будівельного матеріалу, з якого утворилася Сонячна система 5 млрд. років тому. Цю гіпотезу підтверджують невеликі тьмяні кільця навколо інших планет-гігантів.


Слайд #27
Супутники Урана


Слайд #28
Уран має 15 супутників і темні кільця. За допомогою телескопів відкриті тільки 5 великих су­путників: Аріель, Умбріель, Титанія, Оберон і Міранда, а 10 малих супутників вперше сфотографовані у 1986 р. АМС «Вояджер-2». Супутники повернені до Урана однією півкулею, а їх орбіти лежать у площині екватора, внаслідок чого на всіх супутниках відбувається така ж дивна зміна пір року, як і на Урані.


Слайд #29
Великі супутники складені з льоду та скелястих порід. Міранда є найбільш цікавим супутником, на якому видно терени з долинами, проваллями та пасмами гір. Це все свідчить про періоди катастроф у її геологічній історії, коли кілька разів якісь космічні фактори змінювали поверхню супутника. На поверхні Міранди видно дивні яри і долини, що нагадують трекові доріжки на стадіонах


Слайд #30
Титанія і Оберон мають безліч кратерів. Сірий колір поверхні свідчить про те, що сніг на ній брудний. Оберон (зліва), Титанія (справа)


Слайд #31
Супутники Нептуна


Слайд #32
У наш час відомо 8 супутниківНептуна та виявлено тонкі тьмяні кільця. За допомогою телескопів було відкрито 2 супутники — Тритон і Нереїду, а інші сфотографувала АМС «Вояджер-2» у 1989 р. Най­більший супутник Нептуна Тритон (радіус — 1380 км) має кілька загадкових утворень. Світла поверхня Тритона поглинає мало сонячної енергії, тому температура там не піднімається вище ніж -236 °С. Це найнижча денна температура, яку зареєстрували на супутниках планет Сонячної системи. Поверхня Тритона є твердою і має багато замерзлих озер.


Слайд #33
Південний полюс Тритона. Поверхня вкрита льодом і снігом, а в полярній шапці, можливо, є замерзлий азот


Слайд #34
Тритон є єдиним великим супутником серед тіл Сонячної системи, який рухається навколо планети у зворотному напрямку в порівнянні з обертанням Нептуна навколо осі. Це свідчить, що Тритон, можливо, був колись захоплений гравітаційним полем Нептуна, і він по спіралі наближується до планети. Коли відстань між Нептуном та Тритоном зменшиться до 65 000 км (межа Роша), припливні сили зруйнують супутник, і навколо Нептуна утвориться величезне кільце, подібне до кілець Сатурна.


Слайд #35
Супутник Плутона – Харон


Слайд #36
Харон обертається навколо планетиі своєї осі з періодом 6,4 доби, планета і супутник постійно повернені один до одного однією і тою ж півкулею. Харон має зворотний напрям обертання — за годинниковою стрілкою, тому астрономи вважають, що він колись самостійно обертався навколо Сонця і був захоплений полем тяжіння Плутона.


Слайд #37
Радіус Харона 650 км, а фізичні умови на ньому майже такі самі, як і на Плутоні, — ці тіла отримують мізерну кількість сонячної енергії, вкриті льодом і схожі на Тритон. Назва Харона пов'язана з міфічним перевізником душ померлих людей через ріку Стікс.