Твір на тему: «Цілий світ однієї пісні» за віршем М. Петренка «Дивлюся на небо»

+1

З самого дитинства я чула пісню «Дивлюся на небо». Вірші до неї написав Михайло Петренко. Ця пісня асоціюється з маминими колисковими, які я чула з раннього віку. Тому мені стало цікаво побільше дізнатися про автора та історію написання цього вірша.

Саме під час розквіту українського романтизму — у середині позаминулого століття, Михайло Петренко написав цикл віршів «Небо». У той час в літературі відбувався перехід від міфології до реальних людських стосунків. І цей перехід призвів до виникнення багатьох нових, чуттєвих, чудових поетичних творів, які згодом переклали на музику. Як велично і прекрасно звучать слова пісні на вірші Петренка:

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав».

Ліричний герой твору наділений романтичною відстороненістю від дійсності, роз’єднаний з людьми, які є іноді байдужою, а подекуди й недоброзичливою силою. Тільки і чуєш: «одна», «один», «вороги», «чужина» тощо. А в цьому випадку ефект підсилює сирітство героя. Бо у людей з давніх часів особливе ставлення до сиріт. Неможливо, щоб когось залишили байдужими слова цього вірша:

«Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?»

Вірш «Дивлюся на небо» можна назвати роздумом героя про власну долю, в якому зосереджений для нього увесь світ. Його особиста самотність з’єднується з суспільною самотністю. Він не бачить іншого виходу від своєї самоти, як тільки злетіти в небо, подалі від землі. І в інших віршах Михайла Петренка звучить тема невдоволення життям, недолі:

«Нащо ж мені сі чорні брови,

Коли не маю щастя, долі!»

Чи такі жалісні рядки:

«І те, що мій сирітський слід

Заллється на світі сльозами,

А доля зла, і хмара бід

На бідну голову посиплються громами?»

Мені здається, навіть якщо б Михайло Петренко написав за все своє життя лише один вірш «Дивлюся на небо», він все одно залишив би слід в історії української літератури та романсу. Як глибоко проникають в душу заключні слова вірша:

«Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,

Я б землю покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув

І в хмарах навіки од світу втонув!»

Лірику Михайла Петренка порівнюють з лірикою російського поета М. Лермонтова, для них обох характерні схожі світовідчуття. Однак, вважають, що в своєму пориві до небесної високості наш співвітчизник пішов далі. Однією із пасивних форм протесту проти реальності стало одухотворення природи, втеча від несправедливості земного буття. Своєрідним вираженням внутрішнього світу особистості та пошуку гармонії зі світом була світова скорбота та самотність.

Уже давно минула доба романтизму, а неперевершена, сповнена смутку і ніжності пісня Михайла Петренка «Дивлюся на небо» ще й досі змушує на деякий час забути про власні проблеми, ще й досі хвилює серця наших співвітчизників.