Твір на тему: «Інтимна лірика Д. Павличка»

Тема, яка ніколи не зникне ні в мистецтві, ні в літературі – це тема любові, яка назавжди залишиться вічною темою. Виникає питання: чому саме кохання? Бо неможливо знайти ще таке почуття, яке змогло б окриляти, оновлювати, перевертати душі закоханих людей. Не можуть оминути цієї, такої земної і одночасно небесної теми, і поети, які самі по собі є творчими, відкритими і чуйними людьми.

Не змогла залишити мене байдужим інтимна лірика Дмитра Павличка, його поезія – немов сонце, від якого розходяться промені – гарячі, чисті промені справжнього почуття, які проникають в душі і серця читачів. Серед віршів Дмитра Павличка є деякі, які мені найбільш запали до душі. До них відноситься і вірш « Я бачив тебе сьогодні» :

«Я бачив тебе сьогодні.

Між дівчатками з п'ятого класу.

Ти така ж, як вони:

Тонесенька стебелина,

Навколо якої скакалка

Гуде, як пропелер».

Рідко зустрінеш вірші про кохання, читаючи які, перехоплює подих. Та, на мій погляд, саме такими і є вірші Дмитра Павличка. В одному зі своїх віршів поет каже: «Моя любове, ти – як Бог. І цим настроєм, цим відчуттям – милуванням коханою, пронизана вся поезія Дмитра Павличка. Мені дуже подобається його ставлення до жінки, ставлення до почуття любові як до чогось святого, сакрального, вічного. Словами «…бо коротка весна, а ти безконечна, як всесвіт» поет закінчує свій вірш «Я прилітав до тебе». В цих рядках відчувається талант не лише поетичний, а й людський, який дає змогу розгледіти в близький людині всю незвідність та глибину людського почуття, всю бездонність душі, самої суті людини.

«Все не те, коли нема любові» – каже поет, бо в його віршах любов є неповторним джерелом наснаги, яка дає сили творити, боротися, жити, працювати.

Мені імпонують слова Дмитра Павличка, які він написав у своїй автобіографії: «Мені дорікають, що моя лірика надто земна. Справедливий докір. Я, повірте, живу на землі, маю всі вади гарячої божественної глини, з якої творець зліпив людину, але моя любов, хоч натикалася вона на гострі предмети, була і є ранимою, не відчувала і не відчуває наближення смерті. Переповнена життям, вона втішається розкошами грішного суходолу і тужливо дивиться в небеса». Це почуття поет проніс через усі свої вірші і воно залишиться безсмертним, як і його вірші – світлі, прості, хвилюючі…

Є таке судження, що вся світова література тримається лише на двох темах – темі кохання і темі смерті. А хіба увесь Всесвіт, усе життя людства побудовано не так само, ні на цих двох поняттях?