Твір на тему: «Що дає українцеві знання історії»

+4

Один з відомих філософів епохи Відродження сказав: «Родина без коріння всихає, людина без минулого не живе». Ці слова були символічними вже у XVII столітті, в ту добу, коли європейські науковці і митці розпочали активно вивчати історичне минуле своїх народів, бо прагнули довести оригінальність і самобутність кожного з них. Надзвичайно актуальні ці слова і у XXI столітті, особливо для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.

Питання про необхідність вивчення українцями власної історії неодноразово підіймалося багатьма видатними культурними діячами нашої країни. Першими це зробили фольклористи, етнографи і поети-романтики. Вони наголошували на тому, що гарне знання історії свого народу — це духовна і моральна сила кожного нашого співвітчизника, справжнього громадянина, який здатен, за словами відомого історика, «вивести людину на світ Божий із тьми». Український народ зможе відстоювати своє право на незалежність і протистояти поневоленню, маючи саме таку силу.

Через образ «великого льоху», який жде, коли його розкопають, відобразив цю ж саму ідею видатний український поет Т. Г. Шевченко. Цей символічний образ уособлює історичні надбання нашого народу, які залишаються по-справжньому непізнаними й досі.

Найбільш повно ту ж саму проблему, тільки значно пізніше, розкрив відомий український драматург і письменник О. Довженко. Він завжди болісно сприймав недбале ставлення співвітчизників до своєї історії і вважав, що саме це є причиною багатьох негараздів у країні, джерелом поразок і невдач українського народу в боротьбі за свободу та незалежність.

Якщо народ не знає своєї історії і при цьому не несе за неї відповідальності, такою слабкістю може скористатися будь-хто. Будь-хто може висвітлити різні історичні факти так, як найбільш вигідно у тій чи іншій ситуації, використати їх задля своїх інтересів, що сьогодні відбувається досить-таки часто. Саме через незнання історії нашими співвітчизниками в Україні постійно виникають суперечки про проголошення тих чи інших осіб національними героями, про визнання голодомору актом геноциду, про збереження пам’ятників минулих десятиріч, та немало інших, не менш важливих питань, які потребують об’єктивного вирішення.

Тому кожен з наших співвітчизників повинен добре знати історію своєї держави і свого народу. Тим паче, що освічена людина сама розуміє, що без минулого немає майбутнього, без колишнього немає теперішнього. Адже для будь-якого народу, зокрема українського, його історія — це не просто минулі часи і події, це його душа. І той, хто не знає історії рідної країни, ніколи не зможе зрозуміти душу свого народу, як не зможе і діяти на благо Батьківщини.