Твір на тему: «Образ Степана Радченка в романі В. Підмогильного «Місто»

+9

У романі «Місто» В. Підмогильний використав багато епіграфів, які стали своєрідним ключем для цілісного розуміння твору. Такий художній метод був новітнім для літератури тридцятих років ХХ століття, а сам твір став першим українським урбаністичним романом.

Перший епіграф був взятий письменником із Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома вона подібна на тварину, а трьома на янгола». Другий епіграф – із відомого роману «Таїс» А. Франса: «Як можна бути вільним, коли маєш тіло?». Ці епіграфи, немов у дзеркалі, демонструють душевний стан і внутрішній світ Степана Радченка – головного героя роману.

Роман сформований подіями з життя Степана, які виникають навколо його любовних захоплень. Спочатку він зустрічається з односельчанкою Надійкою, але дівчина швидко йому набридає і тоді Радченко звертає увагу на міщаночку Мусіньку. Після того, як Степан стає на ноги у місті, він починає зустрічатися з міською дівчиною Зосею, а далі віддає перевагу балерині Риті, з якою знайомиться наприкінці роману.

Степан Радченко обирає жінок з дедалі вищим положенням у суспільстві, бо вважає, що саме жінки допомагають йому набирати досвіду і самостверджуватися у житті. Кожна з коханок дає герою щось нове, підживлює його прагнення жити і творити, його наснагу. Інколи здається, що Степан постійно знаходиться у гармонії з собою, а його жінки – своєрідні музи, які надихають героя на нові здобутки. Та у відношеннях з кожною з них наступає розрив, Степан все більше пізнає кожну подругу, бачить все більше вад і, врешті-решт, розчаровується в них.

Степан Радченко ставився до жінок як до речей, які повинні належати чоловіку наче власність, що можна придбати, а коли вони стають непотрібними – віддаюти іншим. Найбільш трагічним жіночим образом у романі стала юна киянка Зося, яка до безтями закохалася в молодого і талановитого літератора. Вона чекала від Степана красивих залицянь і делікатної поведінки, але отримала тільки заборону будь-якого права приймати власні рішення і постійний, нічим не виправданий жорстокий тиск.

Знищивши Зосю морально і фізично, Степан Радченко досягає бажаного. Він вважає, що «завоював велике місто». Але куди ж рухатися далі? У героя не залишилося ані сміливості, ані людяності, лише егоїзм та бажання задовольняти все нові і нові примхи. Тільки ці мотиви почали керувати Степаном. Були для нього зручними і наступні стосунки з балериною Ритою.

Але життя не раз доводило, що власне щастя неможливо побудувати на нещасті інших. Так сталося і з «завойовником міста» Степаном Радченко. Місто згубило в ньому одвічні людські чесноти, воно просто «стерло» його. Не зробили його щасливим ні кар’єра, ні матеріальні блага. Адже у душі героя не було місця милосердю, співчуттю і коханню.