Твір на тему: «Вiрити в казку – щасливим бути»

+3

Мені й досі інколи здається, що я ще зовсім маленька дівчинка, яка з нетерпінням чекає якогось свята. До того ж не відомо, чого більше прагне: самої події, подарунків чи казкового настрою, своєї особистої феєрії. Вигадати казку не так вже й важко, значно важче щиро в неї повірити, дочекатися. «Чудо» народжується від згадок про найкращі моменти нашого дитинства, віт добрих і теплих спогадів, від святкового настрою і очікування чогось прекрасного.

Казка живе в душі кожної людини, вона завжди з нами і більшість з нас просто її не помічає. Адже життя наших сучасників перетворилося на стрімкий рух, шалений перебіг подій, гонитву за успіхом і грошима, прагненням отримати якомога більше матеріальних благ і положення у суспільстві. Чим старша людина, тим більш жорстокою й цинічною вона стає. Деякі з нас, посміхаючись, можуть заявити, що сучасне життя і казка – це такі ж несумісні речі, як робота і дружба, що зараз можна купити що завгодно і наліпити цінник навіть на диво.

Весь світ людей, які не вірять у казку, замикається у коло, яке складається із роботи і домівки. Та де ж тоді їхній багатий внутрішній світ, де ж пригоди і романтика, куди вони подівалися з життя? Адже усі ми в дитинстві щиро вірили у казки і мріяли бути не менеджером чи комерсантом, а льотчиком, лікарем чи космонавтом. Та це було ще в дитинстві, хоча і не дуже давно. Колись усе здавалося нам набагато простішим: планети була набагато меншими, відстані коротшими, дерева вищими, а канікули — нескінченими.

Час минає, і ми дорослішаємо, а разом з тим мудрішаємо. І вже перестаємо чекати сюрпризів від близьких і несподіванок від життя. В душу декого з нас прокрадається зневіра у казку і диво, сіра думка про те, що нам так і доведеться плити за течією річки не завжди щасливого життя. Дехто за нас погоджується, що допускається помилок, робить щось не так, але просто знизує плечима і не вживає нічого, щоб виправити становище.

Я не прекрасна фея і не чарівниця, я не можу змінити світ одним поглядом і не вмію робити дива. Я звичайна дівчина, яка вірить у казку і вважає, що вона допомагає мені бути щасливою. Я вірю в неї не тільки напередодні свят, як у дитинстві. Я інколи хочу заплющити очі, а відкривши їх, побачити світ у рожевому кольорі. Тому я раджу всім оточуючим хоча б на кілька хвилин у день повертатися у своє дитинство, пригадувати солодке очікування справжнього дива і дарувати своїм рідним та друзям казку. Адже казка потрібна усім — і дошкільнятам, і підліткам, і дорослим людям.

Я вірю в казку, вірю в те, що коли ми зробимо комусь приємно і на нас подивляться щасливими сяючими очима, коли ми подаруємо свою любов оточуючому світу, ця любов обов’язково до нас повернеться вдвічі більшою. Отже, вірте в казку і будьте завжди щасливими!