Твір на тему: «Життя і творчість Тодося Осьмачки»

-1

В своїй автобіографії талановитий український поет Тодось Осьмачко зізнавався: «Вчився я погано. Мабуть, через те, що по-руському вчили, бо я добре насідав на уроки без путнього успіху. Се обридло, і я захопився казками, житіями святих, пінкертонами і, нарешті, доброю російською книжкою». Підростаючи, хлопчик мріяв бути то святим стражником, то казковим героєм. А коли в романі Л. Толстого «Дитинство і отроцтво» Тодось прочитав про Миколу Іртеньєва, який своїй бабусі написав вірша, то вирішив, що зможе написати свого вірша краще від нього. Хоча вчителі й глузували з перших спроб юного поета, але товариші Осьмачки ставилися до його захоплення з повагою.

Після закінчення школи сімнадцятирічний Тодось пішов працювати писарчуком до економії. Але через те, що «не хилив голови перед начальством», дуже скоро був змушений кинути канцелярську службу. Тоді він зрозумів, що потрібно старанно і наполегливо вчитися. Хлопець засів за книжки і без сторонньої допомоги склав іспит на звання земського вчителя. Але провчителював Осьмачко усього кілька місяців. У 1916 році його мобілізували до армії. Йшла Перша світова війна, яка забирала мільйони життів. Негативне ставлення до світової м'ясорубки поет висловив у поемі «Після Півночі», яку написав у тому ж 1916 році:

«Стоять в колонах юнацтво, діди –

безгласні вівці держави,

стоять і чекають, коли їм іти

в рови на бенкети криваві».

Не сприйняв Тодось Осьмачка і революції, не погоджувався потім і з діями радянської влади. У часи, коли з’явилося багато донощиків, поет став уникати товариських відносин і майже перестав зустрічатися з колегами. Він став жити у постійному очікуванні арешту, потім покинув власну домівку. Взимку Т. Осьмачко ночував у друзів, яким ще довіряв, а влітку для ночівлі обирав затишні кутки міського Ботанічного саду. У цей час митець мало писав і рідко друкувався. Слід сказати, що офіційну владу не дуже цікавила його поезія, сповнена символічними образами, адже у його віршах не було оспівування нових порядків у країні, комуністичної партії і революції.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Т. Осьмачка не зміг осягнути цих кривавих подій і вирішив перебратися на Захід:

«Нема й нема й сердечні луни мої не гомонять ніде:

на Сході батьківської труни,

на Заході ж моя десь жде».

Творчість Т. Осьмачки була такою ж складною, як і його життя. В Європі, Америці і Канаді, де деякий час жив поет, його твори зустрічалися критиками з неприязню, а то й з ворожістю. У 1957 році митець знову опинився в депресії, в результаті чого потрапив до психіатричної лікарні. Наприкінці свого життя Т. Осьмачка жив у Мюнхені, де у 1961 році його розбив параліч. Поета перевезли в Америку, де 7 вересня 1962 року він помер у стінах психіатричної лікарні. Вдячні земляки зібрали кошти і спорудили митцю пам’ятник, на якому висікли слова невідомого поета:

«Цей хрест. І напис. Просто. Все до теми,

Це вічна пам'ять – брама в забуття.

А він лежить – самотній і окремий,

Цілком такий, як був і за життя».