Твір на тему: «Морально-етичні проблеми в комедії «Мартин Боруля»

+6

Спадщина видатного українського письменника і драматурга І. Карпенко-Карого є цікавим і самобутнім явищем в історії національної літератури та театральної культури. Щодо театральних п’єс, то невмирущу славу митцеві принесли твори «Суєта», «Хазяїн» і «Сто тисяч». Сюди ж можна віднести і комедію «Мартин Боруля», у якій автор розглядує морально-етичні проблеми тогочасного суспільства.

І. Карпенко-Карий надавав важливу роль сміху і вважав його одним з найбільш дієвих засобів боротьби с людськими вадами. Адже, дійсно, сміх — досить могутня зброя: той, з кого сміються, частіш усього перетворюється із кумира на об’єкт кепкування і втрачає свою значимість. Крім того, кожного з нас сміх примушує подивитися на себе під критичним кутом і спонукає позбавитись тих або інших недоліків у своєму характері та поведінці.

Сюжет п’єси «Мартин Боруля» драматург будує на реальних фактах з життя його родини. У якийсь момент батько І. Карпенко-Карого, який майже все життя керував панськими маєтками, вирішив домогтися для своєї родини дворянського звання. На це пішло немало часу і коштів, але все марно: дворянське коріння родини так і не було доведено, бо в архівних документах прізвище предків письменника значилося як Тобелевич, а він та його батько мали вже прізвище Тобілевич. Саме ці події І. Карпенко-Карий і поклав в основу п’єси, при цьому автор мав ціль висміяти таких, як він, — простих людей, що намагалися будь-якою ціною отримати дворянське звання і хибно вважали, що цим званням можна якось піднятися над іншими людьми.

Головний герой комедії — заможний селянин Мартин Боруля — не позбавлений деяких рис гуманності. Водночас це натура, скалічена прагненням будь-що вийти «у дворянську лінію». Дивно, але якщо хтось запитав би його, навіщо йому те дворянське звання, він навряд чи зміг би пояснити своє бажання. Читаючи п’єсу, ми бачимо, що Мартин Боруля гарний сім’янин, у домі у нього достаток і порядок; і гроші, і авторитет — все є у цього героя. Тоді чого ж йому треба ще? Треба лише одне — дворянського титулу, який, на його думку, зробить з нього пана замість мужика.

У своїй родині Мартин Боруля заводить панські порядки, які не до вподоби його близьким, та й сам він мучиться, але терпить, бо вважає таку «перебудову» у домі найкоротшим шляхом до отримання дворянства. Мартин примушує своїх дітей називати жінку «мамінькою», а себе — «папінькою». Вранці він довго вилежується у ліжку, як справжній пан, хоча в нього, як у людини, звичної до праці, навіть боки від цього болять. Дочку Марисю він має намір віддати заміж тільки за «образованого чоловіка», а сину Степану пророче чиновницьку кар’єру. Досить смішно та в той же час сумно бачити, як нові дворянські «правила» викликають подив і нерозуміння у членів родини Борулі та суперечать звичним порядкам, давно встановленим у сім’ї.

Розв’язка цієї комедії драматична: Мартин Боруля зазнає поразки у змаганні за дворянський титул: усього одна літера у його прізвищі (Боруля замість Беруля) покладає край його сподіванням. Рід не визнають дворянським.

Висміюючи поведінку головного героя комедії «Мартин Боруля», І. Карпенко-Карий утверджує здорову мораль щодо родинних традицій, здорове ставлення людини до народних звичаїв, праці, прадідівських коренів, свого родоводу, ставлення до рідної землі.