Твір на тему: «Була б шия, а ярмо знайдеться» за романом П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

У своєму романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирний та І. Білик подають передісторію села Піски, в якому відбуваються події твору, починаючи з часів заселення Лівобережної України: «А літ за півтори сотні не тільки цього палацу, а й самих Пісок і сліду не було. Там стояло невеличке сільце, або краще невеликі хутірці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу... Огорожі – ніякої. То тепер тільки стали городи обгороджувати, а тоді – ніхто цього і в думці не мав. Зайвої землі лежало неозорно перед тобою й за тобою... Приходь, заори, скільки хоч – ніхто тобі й слова не скаже».

Про стародавні часи перших поселень ніхто з мешканців села вже не пам’ятав. Тоді виникає питання: а навіщо авторам роману потрібно було робити екскурси в таку далеку, навіть для того часу, давнину, навіщо було подавати історію села Піски? Адже для того, щоб показати моральну деградацію головного героя роману Чіпки, достатньо було розповісти про його життя. Враховуючи стоп’ятдесятирічний зріз, який можна побачити в романі, легко зробити висновок, що його автори намагалися дошукатися витоків негативних змін моралі і психіки, які потім і призвели до таких загальносуспільних вад, як убивства, розбій, пияцтво, тощо.

З давніх-давен село Піски було вільним козацьким поселенням. Серед персонажів роману одним із останніх носіїв козацького духу виступав січовик Мирон Гудзь. Його душа так і не змирилася з господарським і хліборобським життям, так і не змирилася з неволею, незважаючи на те, що «заржавіла січова рушниця, злігся порох, розгубилося креміння. Став Мирон Гудзь поле орати та хліб пахати».

Майже одразу, як не стало Запорізької Січі, не стало і волі на Україні. Звичайно, волю втратило і село Піски. «За особливі заслуги» цар подарував це село разом з землею і будівлями новоспеченому генералові. І почав генерал з перевиховання людей на волів, бо добре знав, «що вола треба добре призвичаїти, щоб, коли скажеш «шию!» – він шию підставив. А поки то він обходиться треба його силою неволити. Ще ледь зоря займалася, у Піски вступала москалів рота. Налетіла Москва на Піски, як сарана на зелене поле, та й кинулась усе жерти, усе трощити».

Швидко зубожіли Піски, стало село якесь обтіпане, обшарпане. Тільки козацькі хатинки залишилися білими, немов вишневий цвіт. Все частіше стали з’являтися у селі й злодії – незвичайна новина в Пісках! Адже раніше ніхто й ніколи навіть двері у хату не закривав, «а тепер і на засуві було страшно».

Отже, на прикладі одного села автори роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» зобразили, як українських хлопців віддавали у москалі, як українських дівчат забирали у панські покої, а ті потім народжували байстрюків, як українських селян заганяли у ярмо панщини. Показали П. Мирний та І. Білий і те, як у царській Росії українців обертали на безмовних, покірних робочих волів, як робили це різними шляхами і обов’язково проводили русифікацію.