Твір на тему: «Відлуння громадянської війни в новелах Григорія Косинки»

-1

Талановитий український письменник Григорій Косинка належить до плеяди митців епохи так званого «розстріляного відродження». Його талант розквітнув у 20-х роках минулого століття, але був придушений радянською тоталітарною системою. У 1934 році письменник був заарештований як «ворог народу» і розстріляний. Григорій Косинка був одним з найкращих українських новелістів і гідним послідовником традицій української класичної літератури, які у своїх творах гармонійно поєднав з традиціями модернізму.

Одним з найяскравіших творів Г. Косинки по праву вважається новела «В житах». Вона стала світлим променем серед похмурої дійсності, вихопленим із життя епізодом, пройнятим оптимізмом. Герой новели Корній – дезертир, який два роки переховувався від влади. Тільки серед природи, де Корній знаходить короткий відпочинок, не було крові і горя. Він розмовляв з сонцем, спостерігав за різнобарв’ям степу, прислухався до «Пісні поля». Дуже важке існування дезертира, сповнене небезпек, опинилося десь далеко і наче нічого не віщало лиха. Але душа героя оповіді була в передчутті перемін і знаходилася у якомусь чеканні.

Кульмінацією новели стала зустріч Корнія зі своєю колишньою коханою Уляною, «загубленою в житах своєю долею». Таким чином Корнію нагадало про себе реальне життя. Але він «п’яний сьогодні в житах» і з жадібністю ловить короткі миті щастя та радості, яких, скоріш усього, завтра вже не буде. Ідеєю твору став пошук гармонії життя, до якої кожна людина прагне по-своєму.

Не менш цікавим є й оповідання Г. Косинки «Фавст», в якому звучать мотиви громадянської війни. Як і герой трагедії Й. Гете, український народ з одержимістю шукав істини на кривавих просторах громадянської війни. Як відомо, Фауст Гете так і не знайшов цієї істини, але залишив після себе спрагу до шукань. Таким самим постає в оповіданні і Прокіп Конюшина, «Фавст із Поділля», для якого шукання істини закінчилося божевіллям і загибеллю у в’язниці.

В оповіданні «Фавст» автор порушив багато важливих проблем. Він зобразив одну з найкривавіших сторінок української історії, адже становлення радянської влади обійшлися українцям дуже дорого. Г. Косинка прийшов до висновку, що більшовицька політика – це тюрма для людей, і більш нічого. Ще одна проблема, яка порушується у цьому оповіданні та в інших творах Г. Косинки, виражена у одному з рядків оповідання: «Сліпе село лютує, а Україна кров'ю харка». І дійсно, в ті часи люди досить часто були «сліпими», адже підіймалися на боротьбу стихійно, не маючи чітких орієнтирів, що призводило до дуже трагічних наслідків. Фінал твору прогнозований і символічний: в більшовицькій в’язниці гине не лише герой: так само, як і він, вмирає український народ, який потрапив у пастку більшовиків.

Твори Г. Косинки довгий час вважалися «ворожими» і були заборонені. Вони містили відкриті звинувачення радянській тоталітарній системі і тому дійшли до читачів тільки після здобуття Україною незалежності. Його новели стверджували право людей бути особистостями, а українського народу – незалежним.