Твір на тему: «Людина і земля в повісті О. Кобилянської «Земля»

Герої повісті О. Кобилянської «Земля» поставлені в дуже напружені, майже у вибухові взаємовідносини, хоча спочатку сюжет розгортається досить традиційно для драматичних творів тогочасної літератури.

Два сини у селянській родині мали зовсім різну вдачу. Старший син Михайло був улюбленцем родини. Адже він був роботящим, розумним і спокійним хазяїном. А ось молодший — зовсім нездатним до праці, мав якусь циганську вдачу. Йому було краще полювати та проявляти себе у дрібних крадіжках.

Слід сказати, що в повісті досить легко розгледіти біблійну аналогію. Адже це був брат Каїн, брат-землероб, і брат Авель, брат-мисливець. І як тільки розумієш цю аналогію, стає тривожно, адже добре відомо, чим закінчується історія з Біблії.

Але головним персонажем цієї повісті є земля, найважливіший у творі персонаж. У слов’янському розумінні земля — це наділ, який годував усю родину. І найбільш важливим у ті часи було те, хто був хазяїном цієї землі, кому вона належала. Адже земля для українських селян була і годувальницею, і деспоткою.

Саме земля не давала волі коханню старшого брата. Бо батьки виглядали йому жінку зі спадком, з землею, тому й ненавиділи наймичку — його обранку. Навіть онуків вони не визнавали. Молодший син Сава не любив землю і тільки кохався з розбитною Рахірою. Та коли старшого брата забрали у солдатчину і настав час бути хазяїном, його охопили демони. Сава вирішив оволодіти землею. І коли старший брат повернувся зі служби, молодший його вбив. Ця трагедія повністю перевернула життя родини. Батьки знали, хто був вбивцею старшого сина, але мовчали, бо розуміли, що корені цього лиха лежали поза їх розумінням.

Поволі голова родини прийшов висновку, що не вони були власниками землі, а земля стала їх власницею. Над могилою старшого сина Михайла сказав: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї. Вона тебе й забрала». Хоча сам Михайло не був залежним від землі: відрікаючись від кохання, ладен був лишити землю родині, «аби тішитися нею», піти з Анною до міста — «не пропадемо!». Та не судилося йому вибратися.

Молодший син швидко забув про свій злочин, одружився з Рахірою, причому не втратив найменших краплин якогось внутрішнього світу. Але щастя він так і не знайшов. А мати не помітила, як любов до сина, бажання визволити його від кари за злочин, змінилися лютою ненавистю.

А що ж сталося з землею? О. Кобилянська жодного разу не дала підстав вважати її кровопивцею і якимось хижаком. Адже вона у всі часи однаково годувала і винуватих, і тих, хто мав рацію. Земля — це завжди початок і кінець людського життя, а криваві події, які відбуваються на землі, породжені людською злобою, непорозумінням і злою волею. Земля вбере в себе чергову кров і знову буде родити. А те, для кого вона буде це робити, залежить виключно від нас.