Твір на тему: «Гуманістичний пафос, патріотичне звучання поезій Леоніда Кисельова»

Леонід Кисельов народився у родині відомого російського письменника Володимира Кисельова, який жив у Києві. Після закінчення школи він навчався у Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка на факультеті іноземних мов. З народження талановитий митець мав хворобу крові, яка і обірвала передчасно його життя.

Український прозаїк і поет Леонід Кисельов більшість своїх віршів написав російською мовою, а до рідної мови звернувся тільки в останній рік свого життя, хоча з дитинства добре знав і любив і українську мову, і українську культуру, адже в їх родині панував справжній культ Великого Кобзаря.

Поетичні твори Леоніда Кисельова друкувалися в таких популярних на той час журналах, як «Радуга» та «Новий мир», а вірші, написані українською мовою уперше побачили світ у газеті «Літературна Україна», журналах «Вітчизна», «Ранок» і «Дніпро». Поетичні збірки українських віршів Л. Кисельова були надруковані вже після його смерті.

Творча зірка Л. Кисельова зійшла на небосхил української літератури вслід за зіркою В. Симоненка, зійшла, щоб з такою ж незвичайною силою нести людям живе поетичне слово. Це слово вражає своєю рятувальною суттю і філософією державотворення, палким патріотизмом і проникливим ліризмом.

Хоча Л. Кисельов творив на двох мовах, а перші його знакові вірші, відверті і сміливі, були написані російською мовою, вони відіграли важливу роль у становленні української національної і державної ідеї. Ці вірші стали справжнім символом свого часу:

«Всё на свете – только песня

На украинском языке».

Але від цього щирого зізнання до осягнення суті пройде час, і поет тоді напише:

«Доки буде жити Україна

В теплім хлібі, в барвних снах дітей, –

Йтиме білим полем Катерина

З немовлям, притнутим до грудей».

У цьому узагальненні спостерігається глибока думка: головне для кожного українця – уберегти націю, допомогти своїм життям і творчістю Україні. Справжній, небуденний поет Л. Кисельов обрав творчий шлях, осяяний віршами Т. Шевченка. Вважаючи Великого Кобзаря мудрістю і серцем української нації, він перейняв від свого духовного вчителя і його заповіт – свої поетичні рядки підтверджувати власним життям. Мабуть, тому так і вражають вірші Л. Кисельова, сповнені тихою юначою мудрістю, відвертістю і чистотою помислів:

«Пам'ятайте серцем:

Наша мова – пісня,

І в словах – любов».

Громадянська лірика Л. Кисельова вражає великою силою поетичного слова, яку митець черпав із патріотизму своїх співвітчизників. І в цьому пафос тієї істини, яка потребує найвищої за себе сплати – життя.

Леоніду Кисельову судилося прожити усього двадцять два роки. Одну з останніх своїх поезій, виплеканих серцем, він присвятив рідній Україні. В її рядки він вклав життєву мудрість і пересторогу нових випробувань, сподівання і біль, тривогу і любов. Вже тоді, у далекі шістдесяті роки минулого століття поет передбачав переможну боротьбу українського народу за свободу та незалежність:

«Історія не є ракетний жах,

Вона мов шлях від чужини до хати.

І щастя буде. Тільки ви не дайте,

Не дайте, щоб впилася від ножа».