Твір на тему: «Зображення борців за народну волю в поезії П. Грабовського»

Доля талановитого українського поета Павла Грабовського – це типова доля тих сотень тисяч борців за свободу українського народу, які переслідувалися і знищувалися у тюрмах царської Росії. А його творчість – це яскравий приклад відданого служіння Батьківщині.

Так с клалося, що у 1888 році поет був висланий з України до Сибіру, та так вже ніколи і не повернувся до рідного краю. Поезії П. Грабовського стали життєвим маніфестом таких, як він, вигнанців з Батьківщини. Позбавлений родини і країни, свою музу поет присвятив борцям за народну долю. У своїй творчості П. Грабовський бачив дійовий засіб виховання у співвітчизників духу протесту і революційної свідомості. Увагу митця привертають не власні інтимні переживання, не мальовничі краєвиди, а «люд без житнього шматка»:

«Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її;

З ума не йдуть знедолені народи, –

Їм я віддав усі чуття мої...».

П. Грабовський відстоював бойове, ідейне мистецтво, засуджував буржуазних естетів. Він стверджував, що життя – це постійна боротьба, і закликав прогресивних співвітчизників віддати всі сили на боротьбу за «окутий, пригноблений народ». Такими закликами, наприклад, пройнятий вірш «Уперед»:

«Уперед проти хижих порядків!

Гине войник чи здобич бере,

Він стежки протира для нащадків; –

Його діло ніколи не вмре!»

Прообразами ліричних героїв П. Грабовського були його товариші по засланню, які стали жертвами боротьби проти царизму, які своїм полум’яним словом будили народ. Причому героями віршів митця ставали не тільки чоловіки, а й жінки. Наприклад, цикл поетичних творів «До Н. К. С.» - це схиляння перед «ясною красою», захоплення жінкою-борцем, гірка скорбота за дорогою людиною, життя якої так рано обірвалося:

«Зранку в холодну могилу

Ти жертвою часу лягла,

Без жалю загублено силу...

А в мене пак гадка жила...»

А ось поезія П. Грабовського «До Б. С-го» - це заклик до дружби між народами. Адже поет був продовжувачем традицій Т. Шевченка і вірив у торжество братерства. Цей вірш він присвятив товаришеві по засланню, полякові Броніславу Сєрошевському. За сюжетом поезії на шляху до революційної боротьби проти царизму зійшлися сини двох братніх народів:

«Міцно, браття, стиснім руки,

Обіймімось гаряче:

Вкупі рушмо проти муки...

Що вражає боляче!»

Поет вражає силою ліричної агітації. У П. Грабовського героїка революційної боротьби відтворюється в яскравих поетичних закликах: «За щастя для людини, за світло в чорній млі», «Сміле слово – то наші гармати, світлі вчинки – то наші мечі».

Коли читаєш його вірші, то дивуєшся бездонному джерелу наснаги цієї людини. На боротьбу його запалювала любов до українського народу, до Батьківщини. То ж нехай і сьогодні ця жертовна, безмежна любов П. Грабовського запалює нас на боротьбу за краще майбутнє України, в ім’я добробуту та процвітання нашої рідної землі.