Твір на тему: «Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова»

-1

Відомий український байкар Леонід Глібов у своїх творах висміював і гостро критикував брехливість, підлабузництво, хвалькуватість, неробство, несправедливий суд, жорстокість панів та інші вади тогочасного суспільства. Основою будь-якої байки, зокрема байки Л. Глібова, є алегоричність образів та дій.

Наприклад, у байці під назвою «Лисиця-жалібниця» в першій частині автор розповідає про жорстокий і лицемірний вчинок Лисиці, а в другій частині доводить, що такі ж Лисиці існують і між людьми, і їх треба стерегтися. Перша частина цієї байки розповідає про певну подію, тому й називається оповідною. А друга частина схожа на висновок, у якому автор підказує читачам, яких людей він має на увазі, розповідаючи про лицемірну Лисицю. Тут же висловлюється і повчання, тому друга частина байки називається мораллю або повчанням.

У ті часи, коли жив і творив Л. Глібов, поміщики-кріпосники нещадно грабували український народ. Не кращі за панів були і чиновники, що служили в різних царських установах. Вони спільно з багатіями грабували простих людей, покривали панські злочини і самовіддано захищали інтереси можновладців. Саме таких народних п’явок, їхню антинародну суть, несправедливість судів Л. Глібов викриває у байці «Щука».

Щука — найнебезпечніша річкова хижачка. Живучи у ставках та річках, вона з’їдає слабкіших за себе. Та коли Щуку одного разу притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю-суддю і не помилилася, бо та її врятувала і повністю виправдала. Судові чиновники, як ті Лисиці, майже відкрило брали хабарі і захищали інтереси тих, хто більше платив. Автор байки «Щука» виступає проти кругової поруки, хабарництва і несправедливого суду.

Однією з найцікавіших байок Л. Глібова, направлених проти хижацтва кріпосників, є байка «Вовк та Ягня». У цьому творі в образі Вовка виступає жорстокий кріпосник-самодур і безсоромний насильник. А в образі Ягня змальовано кріпака, який підкорюється волі пана, майже не протестуючи. Л. Глібов у цій байці засуджує свавілля та зажерливість поміщиків і висловлює глибоке співчуття важкій долі поневоленого українського народу. Кріпосники і кріпаки — це непримиримі вороги, що й стверджується у байці словами Вовка:

«Хіба не знаю я, не чув,

Що ви усі мене б з’їли,

Якби вловили?

Собаки й вівчарі твої,

Усі ви — вороги мої».

Отже, тонкими натяками, глибоким і в той же час незвичайно простим змістом, стислою, але сильною розповіддю байки Л. Глібова викривають вади у вчинках і характерах окремих людей, у стосунках між людьми, прищеплюють непримиримість до несправедливості, зла і свавілля.