Твір на тему: «Хоч раз змішай із ближнім піт і кров» за поезію В. Герасим'юка

Притишив кров. Притишив крок.
І вищі стали гори.
Йде перший сніг, немов пророк,
в якого серце хворе.

В. Герасим’юк

Мені дуже подобається серйозна поезія, яка спонукає до роздумів та чомусь вчить. У такій поезії завжди присутня і символіка поетичних образів, і алегорія, і філософський сенс, і, звичайно ж, думки автора.

Саме такими я вважаю вірші талановитого українського поета Василя Герасим’юка. Вони філософські й алегоричні. А коли прислухаєшся до його правдивих слів, то кожен раз відкриваєш в них щось нове. Для цього треба тільки притишити наш божевільний ритм життя і озирнутися навколо: очам відкриється стільки див, що перехопить подих. Так робить і В. Герасим’юк, у якого гори стають вищими, а сніг перетворюється на пророка, на незайманому полотні якого можна читати таємні знаки долі:

«Йде сніг — немов під гору йде —

ледь дише, хоч безплотний,

і палець на уста кладе,

як знак мерця холодний».

Тут містичні символи тісно переплітаються з картинами першого снігу. Йде мова про те, що хоч як ми кожен раз не чекаємо першого снігу, все одно випадає він несподівано. Все одно ми кожен раз приголомшливо призупиняємося, зачаровані дивом природи, а в голові у нас рояться думки, рух яких схожий на незбагнений танок сніжинок. Сніг щороку такий, немов бачимо його вперше:

«Йде перший сніг на поклик мій.

Такий, можливо, вперше».

В. Герасим’юк у своїх віршах майстерно поєднує глибинне історичне бачення світу і відчуття присутності в ньому сучасних рис. Характерним прикладом такого поєднання може бути поезія «Жива ватра».

Зі стародавніх часів відомо, що спочатку люди добували вогонь тертям дерева об дерево. Із маленької іскорки народжувався живий вогонь. Здобути його було нелегко, а втратити зовсім просто. У поета ватра отримує не тільки життєве значення, а й стає символом очищення, бо з давніх часів пастухи, виводивши стада в гори, проганяли їх через полум’я:

«Ми знову виведем наші отари на наші гори

і за древнім полонинським звичаєм

проженемо крізь неї —

щоби ніяка пошесть не напала,

щоби жоден хижак не внадився...»

Основна думка цієї поезії міститься у двох коротких, але ємних рядках: «Ми заледве не стали отарою на високім пасовиську». Але ватра у поета має ще одне символічне значення. Вогонь у В. Герасим’юка — це символ незалежності, волі і гідності. Поет говорить, що бути справжньою людиною дуже непросто. Він закликає читачів хоча б раз стати у тісне коло і, «обхопивши руками плечі двох побратимів», відчути себе людиною з великої літери у танку під бездонним небом:

«Щоб не впасти із цього грішного світу,

хоч раз

змішай із ближнім

піт і кров».

Тільки у єдності людей гарантія стабільності і спокою, миру і справедливості, боротьби і життя. І не слід боятися, слід хоча б раз станцювати у тісному колі, адже може саме тебе там дуже не вистачає!