Твір на тему: «Треба любити людину, більше, ніж самого себе» за творами Остапа Вишні

Що таке, по-моєму, література? Це крила Шевченка! Це ніжність Лесі Українки! Це мудрість Івана Франка!.. А взагалі талант — це народ!
Остап Вишня

Остап Вишня — видатний український письменник-гуморист, знаний не тільки на Батьківщині, а й далеко за її межами. Протягом усього свого творчого шляху він виступав як неповторний і талановитий митець, художнє слово якого проникало глибоко в серця читачів. У своєму щоденнику письменник колись занотував: «Який би я був щасливий, якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку». Органічність і правдивість цих слів Остап Вишня підтвердив своїми неперевершеними творами.

Усі сатиричні та гумористичні засоби, які використовував у своїх творах письменник, можна побачити у одній з найяскравіших його усмішок під назвою «Зенітка». Головний герой цього оповідання — дотепний, винахідливий, життєрадісний і мудрий дід Свирид. На час Великою Вітчизняної війни він був занадто старим, щоб йти на фронт, але і йому вдалося додати свій посильний внесок у справу захисту рідної землі від фашистської навали. Ця скромна і мужня людина про свій героїчний внесок розповідала зі стриманим гумором.

Ще одним відомим твором Остапа Вишні є гумореска «Чухраїнці». У ній письменник нещадно висміяв інертність своїх співвітчизників, слабкість національної та громадської єдності українців. Усмішка починається географічною характеристикою цієї дивної країни: «Гонів із сотню за Атлантидою, трошки вбік, праворуч, розташувалась така давня країна Чукрен, назва якої походила від того, що її населення, люд тобто Божий, завжди чухався. Дитина маленька, як тільки починало було спинатися... коли його чи запитають про що-небудь, чи нагадаються, що зробити, зразу воно лізе до потилиці і починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба вріже..». А головною рисою чухраїнців був вираз «Якби ж знаття…». Письменник засуджував такий підхід до вирішення справ, йому було дуже боляче за пасивність, безініціативність і нездатність до дій, які були притаманні українцям.

Остап Вишня не ставив себе осторонь від свого рідного народу, його серце завжди було поряд з українцями, воно страждало і вболівало за них. Це доводить більшість гуморесок письменника, який володів неповторним мистецтвом короткого, «блискавичного» діалогу, який був незвичайним проникливим психологом.

Гуморист вмів бути дуже різним: він міг бути щирим, а міг бути нещадним, він щиро любив життя, а понад усе любив свій рідний народ. Письменник ніколи на змінював своїм принципам: усе життя він був гуманістом, кепкуном і попри все залишався безпартійним. Його гумор і зараз залишається символом віри, свободи і всепоглинаючої доброти.