Твір на тему: «Звук павутинки» дивовижної краси світу» за однойменною повістю В. Близнеця

+2

На жаль, коли ми дорослішаємо, відчуття казковості і таємності оточуючого світу відходить у найпотаємніші куточки нашої души. А ось у головного героя повісті В. Близнеця «Звук павутинки» залишається здатність чути звук павутинки, бачити срібного чоловіка і дружити, немов з живим, з давно вбитим сусідом собакою Рексом.

Навіть добрі, сердечні люди не розуміли хлопчика, бо усіх їх «засмоктав» побут. Наприклад, мати Льоньки бідкалася, коли «затікала хата» після дощу, підставляла ночви, куди капали «руді, перемішані з глиною сльози» їхнього будиночка. А для хлопчика в ці хвилини «в хаті лунала музика». Таким же чарівним було і «кіно», яке Льонька дивився через кругле невеличке вічко у віконниці, з якої просто випав сучок.

Тільки такий великий фантазер, як Льонька, міг побачити кіно про вишневі пушинки у вранішньому промінні, яке падало через «кругле віконце-дучко».

Автор повісті, ставши дорослим, вмів почути «звук павутинки» і дав можливість прислухатися до нього кожному читачеві. письменник стверджував, що і серед дорослих є такі люди, які, як і діти, чують «звук павутинки». Наприклад, не втратив дитячої здатності розуміти і бачити по-своєму цей світ науковець Адаменко, який приїхав до села «доживати свої часи» і оселився у хаті баби Сірохми. Адам, як називав його Льонька, з великою жадібністю, немов губка, вбирав останні дні свого життя. Можливо, саме гостре відчуття очікування передчасної смерті і розбудило в дорослій людині здатність по-дитячому дивитися на звичайні речі, непомітні для більшості дорослих.

Ніна, Адам, собака Рекс живуть у якомусь потойбічному, фантастичному світі, живе там і Льонька, який волає, плаче, кричить, просить, щоб його почула споріднена душа: «Треба, щоб хтось та був. Щоб лежав поруч, грівся на сонці, слухав тебе... Я хочу друга. Хочу, щоб хтось до мене прийшов». І попри те, що автор не ставить у цій фразі знаки оклику, але й так у цих невимовно тужливих словах добре зрозуміла самотність хлопчика. Мабуть саме тому і приходить до нього душа Рекса.

В. Близнець добре доводить у своїй повісті необхідність говорити з підростаючим поколінням про найважливіше у житті кожної людини – про любов і ненависть, правду і кривду, життя і смерть. Автор твору вчить нас не тільки чути «звук павутинки», а й бути мужніми у складних життєвих обставинах. В. Близнець голосно закликає нас назавжди залишатися у душі дітьми, не втрачати дитяче вміння відчувати оточуючий світ незвичайним і яскравим, не давати у своєму серці вмирати «звуку павутинки».