Твір на тему: «Я не можу бути там, де зневажають мій народ» за повістю Б. Антоненка-Давидовича «Слово матері»

Читаючи повість Б. Антоненка-Давидовича «Слово матері», відчуваєш сердечний щем і сором за тих своїх співвітчизників, які зневажають свій народ, свою мову, які відмовляються від своїх духовних коренів.

Головними героями повісті є сім’я коваля Сметани. Єдиним прагненням батьків було бажання навчити свого єдиного сина Івасика читати. На жаль, вдома у них була одна єдина книжка, до якої відносилися з великою пошаною – «Кобзар» Т. Г. Шевченко. Цю книжку читали дуже часто і завжди з великим задоволенням.

Сім’я була небагатою, але батько знайшов можливість відправити сина на навчання у місто. Перше повернення Івасика додому принесло для батьків несподіванку. Хлопець засмутив матір своїм привітанням «Бонжур, мамаша!». Мати через це на нього дуже образилася. Виявилось, що спілкування з панськими дітьми призвело до того, що Івасик став забувати рідну мову і традиції простих українців.

Після смерті матері батько з сином переїхали до міста. Там Івасик обрав собі у товариші сина поважної у місті людини. Час плинув дуже швидко, і спілкуючись з панським сином, він став забувати про попередження матері, яка наказувала горнутися до простих роботящих людей.

Одного разу у місто на приїхала на гастролі популярна в той час театральна трупа П. Саксаганського. Івасик був у повному захваті від їх вистави. Але саме в ці хвилини, в хвилини, коли він відчував душевне піднесення, його дуже образили, причому образила дівчина, яку він щиро покохав. Несподівано для себе Івасик побачив у очах панночки якусь хижість і презирливість. І хоча це тягнулося лише мить, але і цього хлопцеві було достатньо для того, щоб вперше за довгий час він згадав слова матері.

Ще раз слова матері Івасикові довелося згадати через кілька днів, коли він гостював у сім’ї Караєвих. Він добре ставився до цієї родини, та саме на їх прикладі хлопцеві довелося відчути ставлення панів до простих людей. Прикрий випадок стався, коли до дівчини Зіньки з села приїхала мати. Усім було соромно від її вбогої одежі. Жінка так і не дочекалася від панів доброго до себе ставлення. Та найгірше було те, що її донька ставилася до матері так само, як і її пихаті господарі. Цей випадок дуже обурив хлопця і він пішов геть з цього недолугого товариства, заявивши з гнівом, що не може знаходитися серед тих, хто не поважає його рідний народ.

Зображуючи життя селян у місті, письменник закликає не забувати одвічні моральні цінності і показує, що гідними і розумними можуть бути не тільки пани, а й звичайні селяни. Повість наводить на роздуми про те, що наша друга мати – наша Батьківщина, тому берегти її треба як рідну матір, як найдорожче і найцінніше у світі.