Твір на тему: «Митець і сучасність» за поетичною творчістю Олександра Ірванця
Дехто з літературознавців вважає, що український поет О. Ірванець, представник сучасного постмодернізму, просто вправно жонглює словом, але це досить спрощена характеристика його творчої діяльності. Культурні, соціальні, політичні реалії в його творчості набувають рис карикатурного (гротескового), а сам автор немов балансує на межі високої поезії та кітчу. Стереотипи і штампи цієї культури він використовує як оригінальні художні засоби, що маскують реальні питання і проблеми. Це робиться для того, щоб читач сам доходив до розуміння мети, поставленої поетом у тому чи іншому вірші.
Прикладом такого підходу до творчості може бути вірш «До французького шансоньє», звертання з певною настановою, яке поступово переростає в роздуми автора над долею, призначенням і сутністю поета. Автор визначає, що найцінніша і, відповідно, найвища поезія інтимно сфокусована, тобто такі вірші передаються «як поцілунки – з уст в уста». Цю думку поет розвиває в образі типового французького шансоньє, пісні якого «світлі і легкі», а його життєве покликання – бути «гілкою з дерева мистецтва».
А ось у поезії «Тінь великого класика» в описі буденної звичайної ситуації (хлопець проводжає дівчину додому з кінотеатру) поету вдається ніби зупинити мить і поміркувати над зовсім небуденними проблемами. А чия тінь зустрінеться нам у вірші, стає зрозумілим з епіграфу до вірша: «Вул. Вільяма Шекспіра. Напис на табличці». Саме в цьому будинку живе дівчина, яку проводжає герой вірша. Хлопець зауважує, що вулиця з такою назвою «існує в будь-якій з держав», адже це геніальний англійський драматург і поет.
Але супутницю ліричного героя міркування хлопця не цікавлять, вона навіть не прислухається до того, що він розповідає. Вона була захоплена зовсім іншим: дівчина «не могла забути й не забула сліпучу посмішку Ріші Капура», вона залишалася під враженням від фільму і їй було байдуже усе навколо, тим більше Шекспір.
Тому відомий у всьому світі класик хоча й спостерігає за тім, що відбувається у світі, але так і залишається прозорою, невидимою для живих людей тінню. Ліричний герой мав більш тонку душу, ніж його супутниця, тому й відчував тінь Шекспіра:
«Я відчував чийсь гострий-гострий погляд,
А власник погляду десь мусив бути поряд».
У своїх поетичних творах О. Ірванець стверджує, що в наш час духовні скарби майже нікого не цікавлять, а ось дешеві, «підроблені» цінності, чомусь визивають бурю емоцій. Та вони, на жаль, не наповнюють людську душу тим єдиним и сенсом, до якого прагне будь-хто – сенсом морального і духовного розвитку.