Твір на тему: «Забудеш рідний край – тоді твій корінь всохне»
У житті наших співвітчизників, особливо в останній час, часто трапляється так, що людина змушена залишити рідну країну. До цього можуть привести найрізноманітніші причини. Деякі потім повертаються, а деякі покидають Батьківщину назавжди. Але в будь-якому випадку, вони не повинні забувати своє коріння, свій рідний край. Адже людина без минулого – це людина без душі і серця. А без душі та серця неможливо жити повноцінним щасливим життям.
В найбільшій мірі це торкається емігрантів, які назавжди покидають Україну. Адже це слово, немов тавро, яке буде супроводжувати людину усе життя, з яким їй доведеться миритися до кінця своїх днів. Та якщо людина буде пам’ятати про свої Батьківщину, жити їй буде значно легше.
Як це не дивно та сумно, але сьогодні більшість емігрантів-українців ставляться до своєї рідної країни краще, ніж деякі наші співвітчизники, які ніколи не виїжджали за межі України і не збираються цього робити. Хорошим прикладом такого ставлення можуть бути канадські українці, адже вони знають про Україну більше, ніж ми самі. Вини займаються благодійною діяльністю, надають допомогу дитячим будинкам, лікарням та іншим закладам на території України, вони піклуються про наших дітей, про наше здоров’я і про наше життя більше, ніж ми самі. Вони не тільки пам’ятають історію Батьківщини, своє коріння, а й дбають про її сьогодення, замислюються над її майбутнім.
А яке ж воно, наше майбутнє? Сьогодні якось усі раптово стали щирими українцями. Звичайно ж, українська мова стала не тільки державною, а й головною при спілкуванні більшості наших співвітчизників. Шанується усе, що пов’язане з українською історією, культурою та літературою. Отже, наскільки все погіршувалося багато років поспіль, настільки все покращується зараз. Але це насторожує, бо кажуть, що багаття, яке раптово розгоряється, так само раптово може й згаснути.
Чи не згасне багаття нашої національної свідомості? Сподіваюсь, що ні. Адже нам тільки зараз вдалося відшукати своє коріння, відчути зв’язок часів. І якщо ми збережемо цей зв’язок, душа українців, наша душа, не відлетить за кордон, а назавжди залишиться з нами. І тоді справжніми українцями станемо ми, а не емігранти.