Твір на тему: «Повсталий народ – головний герой поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки»


Рейтинг твору 5 на основі 3 голосів

У своїй поемі «Гайдамаки» Т. Шевченко описав повстання 1768 року, яке охопило майже усю Україну. У гайдамацькому русі приймали участь переважно селяни, які вже не могли терпіти знущання польської шляхти. Згодом до селян приєдналися і козаки. Головним у поемі, безумовно, є образ українського народу.

Народ великий Кобзар зобразив як велику силу, яка може знести усе на своєму шляху. Єдиною умовою для цього було об’єднання зусиль розрізнених груп та наявність ватажків, які могли спрямувати цю могутню силу у потрібному напрямі. На жаль, це повстання було дуже криваве, бо гайдамаки різали усіх шляхтичів, які потрапляли до них у полон, вони не жаліли ні жінок, ні дітей. Поет зобразив з одного боку справжнє пекло, а з іншого – страшний бенкет, страшне гуляння. Описи того, як «гуляли» гайдамаки, дуже вражають:

« Гайдамаки

Гуляють, карають;

Де проїдуть – земля горить,

Кров’ю підпливає».

Характерним представником лютої боротьби гайдамаків став Ярема. Спочатку поет зобразив його як покірного слугу , який слухняно корився наказам і спокійно вислуховував лайки господаря. Як тільки Ярема почув про повстання, він майже одразу приєднався до нього і навіть кинув свою кохану Оксану. Ярема став однім з найлютіших гайдамаків, адже у своєму серці він ніс ненависть до ляхів. Та не тільки Ярема, а й кожен з учасників гайдамацького руху був скривджений особисто, що й надавало їм бажання і сили помститися.

Яскравим представником українського народу у поемі «Гайдамаки» став кобзар Волох, який постійно супроводжував гайдамаків. Хоча він і не приймав безпосередньої участі у різанині, але підтримував завзяття козаків і селян своїми піснями. У поемі зображується, який великий вплив українська народна пісня мала на повстанців.

Пройшов час, і гайдамацький рух захопив усю країну. Навіть жінки з рогачами пішли воювати. Малий хлопчик, якого зустрів загін Залізняка, виявився гайдамаком. Хлопець зізнався у тому, що і він, і батько били ляхів свяченим ножем. «А мати недужа, а то й вона б». Жахливою стала ця різанина, але добре впеклася польська шляхта українським селянам, тому так жорстоко вони і карали її.

«В сльозах росли, та й виросли

Замучені руки,

Розв’язались — і кров за кров,

І муки за муки!»

У своїй передмові до поеми Т.Шевченко висловив своє ставлення до гайдамаччини. Він каже: «Слава богу, що минуло». Водночас він виправдовує народ, адже йому набридло знущання шляхти. Т. Шевченко хотів сказати: «Не дай Боже, щоб все це повторилося!»