Твір на тему: «Зображення Російської імперії як царства зла у поемі Т. Шевченка «Сон»

Вже у ліричному вступі до своєї поеми «Сон» Т. Шевченко описував зло, яке панувало в тогочасному суспільстві: з одного боку, це зло тих, хто оббирає своїх співвітчизників відкрито або потайки, а з іншого — це загальна покірність українського народу, зло не менше. При цьому поет висловлює впевненість, що Бог створив усіх людей рівними, отже, ніхто не має права знущатися над собі подібними.

Події, відображені в поемі, відбуваються у сні оповідача. У ньому він відправився у політ над землею в пошуках раю. Він, немов всевидяще око, бачив, як на тлі неповторної української природи люди гнулися у непосильному ярмі, як з них здирали «три шкури», як від голоду вмирали діти, а їхні батьки у цей час працювали на панських полях.

Після України оповідач опинився у Сибіру. Йому здавалося, що на цій дивовижній землі ще не ступала нога людини, що це був край, «не политий сльозами, кров’ю». Але виявилося, що й тут вже були люди, але не на землі, а під землею. Найкращі сини українського народу, які присвятили своє життя боротьбі за права простих людей, які глибоко переживали біль народу, «убрані у кайдани» «царі волі», «штампом увінчані», мов якісь злочинці, виносили з надр землі золоту руду, «щоб пельку залити ненаситному» самодержцю.

Ще однією зупинкою нічної подорожі оповідача став Петербург, який у поемі зображений найбільш яскраво. Герою вдалося прослизнути непомітним до царських палат. Спочатку оповідачеві здалося, що він опинився у справжньому раю. Після того злиденного життя, яке він побачив в Україні, після важкої каторжної праці у Сибіру він несподівано опинився у розкоші панства, яке поет зобразив у сатиричному дусі. Т. Шевченко назвав панів з царських палат «лизоблюдами», які, «мов кабани годовані, пикаті, пузаті», а цариця у нього, «мов опеньок засушений, тонка, довгонога», вона зовсім на схожа на той образ людини-богині, який створили придворні рифмопльоти.

Під час своєї подорожі уві сні оповідач побачив, що вся могутність Російської імперії будується на насильстві і страхові: цар дає в пику старшому, той — меншому, останній — малому, а малий — дрібному. Та що було цікавим, так це те, що поведінка царя і панства нікого не обурювала, а всі лише раділи з того: «Гуля наш батюшка, гуля!».

Т. Шевченко був впевнений, що самодержавство не вічне. На його думку, Російська імперія — це царство неправди і зла. Вона абсурдна і неприродна: ті, хто працювали на полі, ті, хто добували їжу, гинули від голоду, найкращі сини народу гнулися у кайданах, насильство вважалося вищою милістю, а її правителі були справжніми нікчемами.

Отже, не висловлюючи свої думки прямо, великий Кобзар змістом своєї поеми «Сон» довів усім, що прийде той час, коли Російська імперія рухне, щезне усе панство разом зі своїм царем. Довів Т. Шевченко і те, що недарма його називали пророком, бо він передбачив багато подій, у тому числі і революцію 1917 року, яка знищила царизм.