Твір на тему: «Образ знедоленої жінки в поемі «Наймичка»

Найбільш яскравий образ жінки-страдниці Т. Шевченку вдалося створити в поемі «Наймичка», яка увійшла до циклу його творів під назвою «Три літа». В образі матері поет втілив незвичайно глибоку любов, теплоту і надію. У поемі великий Кобзар зобразив трагедію матері, яка була змушена підкинути свою рідну дитину до бездітного подружжя, а сама піти до них наймичкою. Для селян вона була покриткою і через це страждала усе своє життя. Автору вдалося досить реалістично розкрити внутрішню драму героїні, показати, що діялося в душі наймички, а насамперед матері, яка виховувала свого рідного сина, але відкрити всю правду змогла тільки перед смертю.

Головна героїня поеми «Наймичка» — Ганна. Покинувши напризволяще свою дитину, вона пішла з села, але вже через рік змінила своє ім’я і прийшла на хутір найматися до родини, яка прихистила її сина. Материнське серце Ганни щеміло від болю за втраченим сином, її постійно тривожили думки, які не давали спокою стомленій і зраненій душі: «Чи живий синочок, чи здоровий, чи добре йому в тих людей на хуторі, чи може кривдять його?».

В образі героїні поеми Т. Шевченко гармонійно поєднав гідність матері, людяність і скромність. Заради того, щоб бути поряд зі своїм сином, вона перемогла багато перешкод. Але, прийшовши до родини наймичкою, вона ще не відала, яка несказанна мука її чекає: бути матір’ю, постійно знаходитися поряд з сином, але не мати можливості впродовж багатьох років почути з його вуст наймиліше для будь-якої жінки слово: нене, мамо, рідна моя матусю. Це були дійсно пекельні муки.

Любов до свого сина у Ганни була такою великою, що собою вона закривала увесь світ, змушувала про все забути і віддати кожну хвилину свого життя на користь рідної дитини:

«А прийде вечір, настане ніч,

Ганна, як ніхто не бачить,

Свою долю проклинає,

Тяжко, важко плаче».

В українській літературі ніхто до Т. Шевченка не створював таких хвилюючих жіночих образів. Ганна була скромна і працьовита. Вона з повагою ставилася до старих, невістки Катерини й до онуків Карпа та Яринки. Поет ставив Ганну на вершину людських страждань. Наприклад, вона дуже боялася вмерти до того, як Марк разом з іншими чумаками повернеться з Дону. Ставив автор Ганну і на вершину радості. Наприклад, таку радість Ганна відчула, коли вже дорослому синові відкрила таємницю свого життя: «Я не Ганна, не наймичка. Я... я твоя мати».

Такий фінал поеми Т. Шевченка «Наймичка» й сьогодні змушує нас з пошаною схилитися перед великою силою духу звичайної української жінки, перед найсвятішою у світі любов’ю — материнською.

На мій погляд, найбільша заслуга Т. Шевченка полягає не в тому, що він надзвичайно реалістично зобразив знівечену долю жінки, а в тому, що підніс її на п’єдестал моральної краси, вірності і глибини почуттів, чистоти і материнської величі.