Твір на тему: «І перед нею помолюсь, мов перед образом святим тієї матері святої...» за творами Т. Шевченка

Життя українського народу в середині XIX століття було дуже важким, бо більшість українців була покріпачена. А доля жінки у ті часи була й зовсім трагічною. Вона мусила працювати і на панському полі, і на власному наділі, повинна була коритися і чоловікові, і пану, причому і той, і інший досить часто зривали свою злість саме на жінці. Багатьох жінок чекала доля солдатки, а молоді дівчата часто ставали жертвами панської розпусти.

Усе це було добре відомо Т. Шевченку, усе це він переживав душею й серцем. Він усе життя схилявся перед багатостраждальною українською жінкою, для нього вона була втіленням ласки і тепла, духовної краси і чистоти, втіленням матері. Причому, образ матері у творах великого Кобзаря подавався неоднозначно і зазнавав певної еволюції.

Наприклад, у своїй поемі «Катерина» поет звертає увагу на те, що жінка кохала москаля більше ніж свого сина. Вона не усвідомлювала, що була матір’ю і належала тільки собі. Втративши надію знайти свого чоловіка, Катерина кинула на дорозі свого сина і знехтувала материнським обов’язком.

Ще один образ матері Т. Шевченко створив у поемі «Наймичка». Як і у випадку з Катериною, від Ганни, зневаженої і скривдженої, теж усі відвернулися. Але вона на закінчила життя самогубством, а усе його присвятила своїй дитині. За тяжкий гріх молодості Ганна «карається весь вік в чужій хаті». Найстрашніші для неї тортури — постійно бути поруч з сином і знати, що мамою він називає зовсім іншу людину. Але, страждаючи, для свого сина Ганна була справжнім янголом-охоронцем.

У поемі «Неофіти», яку Т. Шевченко написав після заслання, поет створив зовсім інший образ матері. Ця жінка відреклася від власної віри заради сина. Вона залишилася поряд з сином, їй довелося постійно боротися за його життя. Тільки після смерті сина мати «в перший раз помолилась за нас розп'ятому», тільки після цього вона понесла по світу віру, за яку віддав життя її син.

Найбільш героїчний образ матері створений Т. Шевченком у поемі «Марія». Поет ніби стверджував, що без Марії не було б і Месії. Адже саме вона ще з дитинства прищепила синові любов до людей і Бога. Марія зуміла стійко перенести смерть своєї єдиної дитини і продовжила її справу. Вона зібрала разом апостолів і «дух святий свій пронесла в їх душі вбогії».

Для Т. Шевченка була матір’ю не лише жінка, а й рідна Україна, яка страждала через дітей, що забували її, через дітей, які часом були сповнені ненависті один до одного.

«Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати», —

просив Т. Шевченко українців. І його заклик любити матір, любити Україну, який йшов від люблячого, щирого серця, завжди залишиться актуальним.