Твір на тему: «Дивовижний світ української вишивки»

+3

Життя — це незбагненна річ, воно готує нам багато фантастичних відкриттів і дивовижних зустрічей саме в той час, коли ми найменше усього їх очікуємо. У цьому я зайвий раз переконалася, коли поїхала у село до бабусі. Був звичайний день пізньої осені. Особливої роботи по господарству не було, уся городина була зібрана. За вікном плакав дощ, рвучкий вітер силився зірвати з дерев останнє листя. Я сиділа в хаті і нудьгувала.

Та ось бабуся запропонувала мені сходити до її подруги. Я не дуже хотіла кудись йти, але, щоб не засмутити бабусю, все ж зібралася. Бабусину приятельку звали Марія Семенівна. Вона жила на іншому кінці села і мешкала сама. Її син давно жив у Канаді, донька в Росії, а чоловік помер чотири роки тому. Ми з бабусею зайшли до магазину, купили хліба, цукерок та печива до чаю і попрямували далі. За цікавими розмовами ми не помітили, як дісталися домівки Марії Семенівни.

Переступивши поріг хати, я неочікувано опинилася у дивовижному саду, який буяв яскравими барвами трав і квітів. На що б я не переводила свій погляд, все було оздоблено чи навіть виготовлено руками цієї непомітної літньої жінки. Все було прикрашено вишивками незвичайної краси, які Марія Семенівна робила сама. Господиня розповіла, що вишивкою захоплюється з дитинства. Навчалася вона цьому ремеслу у своєї мами та бабусі. Усе життя вона збирала колекцію візерунків: перемальовувала їх зі старих речей, а потім переносила на свої рушники, фартухи і сорочки.

А коли Марія Семенівна відчинила шухлядки старовинного комоду, у мене перехопило дух. Сорочки, вишиті національним візерунком українців з різних регіонів країни виглядали настільки елегантно і вишукано, що хоч зараз можна було виходити у будь-якій з них на подіум.

З розповіді господарки я дізналася, що вишивка — не просто оздоблення. Кожен із візерунків і орнаментів є своєрідним символом. Щоб розуміти ці символи, недостатньо вміти вишивати, для цього потрібно знати історію свого народу, його фольклор та етнографію. Марія Семенівна була вчителькою історії, тому добре на цьому розумілася. Вона розповіла мені, що через цю геніальну і водночас просту систему знаків: хрестики, квадратики, вужики — розкривається ставлення українців до таких одвічних філософських категорій, як осмислення свого покликання і місця на землі, народження, життя, смерть, Всесвіт.

Додому я поверталася окриленою. Я обов’язково скористаюся тим, що Марія Семенівна запросила мене знову в гості і на наступних вихідних почну навчатися цьому дивному мистецтву: візьму перший урок вишивання.