Твір на тему: «Славетний гетьман Іван Мазепа» за трагедією Б. Лепкого «Мазепа»

+2

Б. Лепкий був неабияким знавцем української історії, якого насамперед цікавив національно-визвольний рух в нашій країні. На початку ХХ століття цій темі митець присвятив кілька віршів. Вже пізніше, у пореволюційні часи, збираючись розказати людям правду про славетного українського гетьмана Івана Мазепу, письменник розпочав роботу над епічним твором про цю видатну особистість.

Слід зазначити, що в ті часи до образу Мазепи зверталися лише для того, щоб ще раз полити цього історичного діяча брудом. А той, хто наважався обійтися без чергового «засудження» та «викривання», ризикував викликати гнів влади і прирікав свій твір на небуття. Та це не лякало Б. Лепкого, хоча свою тетралогію він створював за дуже несприятливих умов.

У своєму епічному творі Б. Лепкий зобразив гетьмана як державного діяча, дипломата і далекоглядного політика, який усі свої помисли підпорядковував інтересам країни. Крім того, йому вдалося зрозуміти і зобразити психологію Мазепи. Адже до певного часу гетьман був примушений підкорятися російському царю Петру І та не виказувати своїх істинних прагнень. Але в той же час він вів таємне життя і розробляв плани визволення українського народу з самодержавного поневолення. Тетралогія Б. Лепкого стала своєрідним полемічним твором, а опонентами автора були радянські історики, які лише паплюжили ім’я та діяльність бунтівного гетьмана.

Головним героєм тетралогії став, звичайно ж, сам гетьман, а протиставлялися йому Кочубей та Іскра. Саме вони, ображені ставленням Мазепи, написали на гетьмана донос Петру І. У планах жінки Кочубея були наміри за допомогою російського царя зробити свого чоловіка гетьманом. Автор досить докладно висвітлив складне становище, у якому Мазепа опинився після доносу. Але політичний та дипломатичний талант гетьмана врятував його від царського гніву: гетьману вдалося довести Петру І свою відданість і врятуватися від смерті. А ось вороги Мазепи,Кочубей та Іскра, були страчені.

З часом Мазепа знаходить нагоду повстати проти царської Росії: під час шведсько-російської війни він приєднується до війська шведів. Але через деякий час російське військо перемагає, а Меншиков зі своїми солдатами руйнує гетьманську столицю Батурин. Столиця Мазепи гине, а залишки українського козацтва, що були вірними гетьману, стають політичними емігрантами і покидають межі російської імперії.

Оповідь Б. Лепкого про ці трагічні події пройнята глибоким сумом та болем. Адже на чужину були змушені піти найкращі сини України, але пішли вони з думою про зневолену Батьківщину, не піддавшись на царські лестощі. Вони щиро вірили у визволення рідної країни від царського гніту і пов’язували свої прагнення зі стародавніми волелюбними традиціями українського народу, як вірив у це і сам автор тетралогії.