Твір на тему: «Незрозумілі вони, оці дорослі» за оповіданням А. Дімарова «Блакитна дитина»

-1

Судячи за назвою, оповідання А. Дімарова повинне бути фантастичним, адже блакитних дітей не існує. Однак, виявилося, що йшлося про автобіографічну оповідь про звичайного маленького хлопчика.

Коли син письменника приходив додому із зауваженням чи двійкою, то «з виховною метою» його мама та бабуся розповідали, яким розумним та слухняним був у його віці батько хлопчика. За їхніми розповідями той був «блакитною дитиною», справжнім ангелом. Але це було зовсім не так, адже А. Дімаров ріс справжнім розбишакою, якому досить часто діставалося від батьків і вчителів.

Оповідання «Блакитна дитина» починається з цікавої притчі про дивовижний місток пам’яті. Цей місток нависав над безоднею, по один бік якої жила людина, а по інший знаходилося усе, що було їй потрібне для повноцінного життя. І жила б людина вічно, якби цей місток не ставав вужчим з кожним днем. Людина, стурбована цими змінами, кожен раз набирала все більше того, що їй було потрібне. Але чим більшою була її ноша, тим більше звужувався місток.

Письменник казав, що він так само, як і людина з притчі, живе по один бік прірви, а по інший її бік залишаються прожиті ним роки. «І доки не щез місточок моєї пам’яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». На жаль, невблаганний час віддаляє його від дитинства. Тому А. Дімаров з великою теплотою згадує дитячі роки і перекидає місток у дитинство, яке припало на важкі повоєнні роки. Письменник переходить через місток пам’яті і знову опиняється зі своїми друзями, молодшим братом і ще молодою мамою.

А. Дімаров жив у небагатій родині, його мама була звичайною сільською вчителькою. Єдине багатство, яке було в хаті — це етажерка з книгами. Тому герой оповідання Толик дуже рано пристрастився до книг. Він читав навіть на уроках, і саме тому одного разу він отримав двійку від вчителя математики за те, що на уроці читав «Тараса Бульбу».

Толик ріс жвавою та невгамовною дитиною. Навесні, незважаючи на небезпеку, разом зі своїми друзями катався на кригах, а майже усе літо проводив на річці: купався, ловив рибу та раків. Толик з друзями організовували набіги на чужі садки та городи, ганяли по лісу і каталися на конях. Письменник впевнений, що люди, дитинство яких пройшло на берегах невеличких і чистих річок, не можуть бути сумними і злими.

Отже, Толик зовсім не був «блакитною дитиною», він був звичайним хлопцем, у житті якого було багато цікавих пригод, веселих і сумних. Звісно, А. Дімаров, добре пам’ятаючи, яким він був у віці свого сина, розумів власну дитину краще ніж його мати та бабуся. Адже за бешкетами і розвагами хлопчик помічав важливі у житті речі і вчився їх цінувати. Це і почуття гумору, і тонке відчуття краси природи, і прагнення до справедливості та добра, і відповідальність за слабших та молодших, і уміння мріяти. Все це і допомогло стати Толику гідною людиною та знайти своє місце у дорослому житті.