Твір на тему: «Хто винен у смерті Катерини?» за однойменною поемою Т. Шевченка

+1

В основі сюжету поеми Т. Шевченка «Катерина» лежить історія трагічного життя української дівчини, яка повірила словам спокусника, російського офіцера, а потім залишилася наодинці зі своїм новонародженим сином. Поема має реальне підґрунтя, адже в газетах середини XIX століття часто повідомлялося про самогубство кріпачок, зведених офіцерами та солдатами, які після закінчення строку служби поверталися додому, а дівчат з дітьми залишали напризволяще. Поетові хтось зауважив, що навряд чи Катерину з малим дитям батьки вигнали б з рідного дому. Але Т. Шевченко дуже добре знав життя українських селян і сам був свідком того, як виганяли з домівки доньок, що народжували байстрюків.

Знаючи становище та звичаї українських селян того часу, дуже важко виправдовувати чи засуджувати вчинок Катерининих батьків, бо тільки в наш час громадянські шлюби і народження позашлюбних дітей стали не винятком, а нормою. А ось у ХІХ столітті спокутувати такій гріх не могли навіть власним життям. Люди переслідували не тільки матерів, а й їхніх дітей і навіть онуків.

Кожна людина має право пишатися своїми пращурами, знати своє коріння, брати життя батьків та дідів за приклад. На жаль, байстрюки не мали такого права, та й можливості у них такої не було. Не могли вони отримати і батьківську підтримку у житті. Окрім того, велике значення для кожної української родини у ті часи мало добре ім’я кожного члена сім’ї.

Тому й батьки Катерини не витримали суспільного осуду і стали майже чужими для своєї рідної доньки. Вони змалку вчили Катерину шанувати себе і були дуже пригнічені горем, якого ніяк не могли очікувати. Але Катерина щиро закохалася у офіцера «як знало серденько». Вона вірила кожному слову свого коханого, вірила обіцянкам ніколи її не забути і повернутися до неї.

Катерині дуже важко було змиритися зі зрадою, бо на її рідній землі слова «совість», «честь» і «гідність» з давніх-давен були священими не стільки для жінок, скільки для чоловіків. Вже тоді українські дівчата не сиділи вдома, не чекали сватів. Вони ходили на гулянки, вільно спілкувалися з хлопцями і самі шукали собі пару. Але якщо хлопець обіцяв дівчині одружитися, то він особисто відповідав за стосунки і їхні наслідки, його слову можна було вірити. При цьому брехливим і розбещеним чоловікам не було ніякої віри і «слава» про таких людей йшла попереду них.

На мій погляд, у ситуації, в якій опинилася Катерина, винні усі однаково: і сама героїня поеми, яка не подумала про батьків і про себе, і офіцер, який збезчестив Катерину, і батьки дівчини, які не змогли зберегти свою доньку, і оточуючі, які не проявили ні краплі співчуття. А через помилки цих людей усе життя доведеться страждати й поневірятися одній-єдиній, зовсім невинній людині — синові Катерини Івасю.

Зараз дуже важко давати об’єктивну оцінку вчинкам героїв поеми Т. Шевченка «Катерина», які жили майже два століття тому. Але гуманне ставлення до оточуючих було, є і повинно завжди залишатися актуальною і найважливішою цінністю. А тому у смерті Катерини я насамперед засуджую батьків героїні та її односельців і саме їх вважаю винними у смерті дівчини.