Твір на тему: «Світ починається з власної душі»

+3

Звідки ми прийшли? Куди свій шлях ведемо?
У чому нашого життя сенс? Він нам незбагненний.
Як багато чистих душ під колесом блакитним
Згорає на попіл, на порох, а де, скажіть, дим?
Омар Хайям, рубаї «Двері Друга»

Відблиски яскравих сонячних променів безтурботно грають один з одним, небо гармонійно зливається з лінією горизонту, вдалині самотня хмарка, що повисла в безмежній синяві і обіймає все навколо. Усмішка дитини, що підняла очі вгору і з завмиранням серця зберігає трепетне відчуття чистоти навколишнього світу, життя. Птах, що летить у бездонному блакитному небі, подібний надії, чистоті і ясності думки. Розмах його крила — його сила.

Погостювавши на Землі, потрібно завжди вміти красиво злетіти туди, звідки ми прийшли. Небо — це наш дім, і це наш дар. Чому, коли людина відчуває солодкість надії, хвилини щастя, успіху, визнання і радості, вона мимоволі піднімає очі вгору, до неба? А відчуваючи гіркоту розчарування, втрат, невдач, болю, вона опускає голову вниз, погляд її тьмяніє, гасне і спрямовується прямо до землі, ніби невідома сила тягне його вниз, все нижче і нижче; а коли біль гострою голкою пронизує все її єство, зачіпає всі найглибші струни душі, ця сила кидає її вниз, у самий вир... Тому що на землі її кінець, кінець її земного й одночасно духовного початку. Саме цей початок дарує життя маленькому беззахисному зернятку, яке поступово, крок за кроком, з усією наполегливістю набирає сили і перетворюється в сильну, люблячу життя рослину, живу істоту. Цей початок дарує і відродження. А для самої людини світ починається з власної душі. І, можливо, це дивна точка зору, але для мене вона проводить паралелі між життям і смертю, душею і тілом.

Світ людини починається з власної душі. А душа, на мій погляд, — це складний механізм, якийсь кристал, багатогранник, на кожній грані якого зберігається той чи інший стан людини, будь то радість чи горе, почуття тривоги або впевненості. І неможливо стерти ці грані. Але майстерним маніпулюванням можна повернути до себе і направити на навколишній світ ту чи іншу, необхідну в певний момент, частину кристала. І тільки сильні душевні, духовні якості людини дають змогу з властивою їй пристрастю прагнути щиро любити життя і людей, вірити в значимість кожного дня, що приходить і зміняє попередній, долати, боротися, сподіватися, любити і прощати, не втрачаючи, а лише прибираючи так, що на останній сторінці Книги Життя не соромно буде залишити розпис її колишніх мешканців, а згодом її вічних мандрівників.