Твір на тему: «Образ України в творах В. Стуса»

Доля відомого українського поета Василя Стуса була нерозривно пов’язана з долею рідної України. Він не забував про Батьківщину жодного дня, навіть тоді, коли відбував несправедливе і жорстоке покарання у мордовських таборах. Любов до України була сенсом життя поета, тому Україна бачилася йому навіть у похмурих північних пейзажах. Переконливим доказом тому може бути невеличкий вірш В. Стуса під назвою «На колимськім морозі калина». Зацвіла ця калина в уяві митця навіть на чужій, непривітній землі, але зацвіла рудими слізьми. В український поезії цвіт калини уперше порівнюється зі слізьми саме у вірші В. Стуса, а для більшої уяви автор використовує контраст:

«Неосяжна осонценна днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми».

В. Стус бачить Україну навіть за тюремними мурами, вона з’являється йому в образі дзвінкого собору. Епітет «дзвінкий» автор використовує для зображення свята на рідній землі, свята з його радощами, сонцем і дзвонами. Та після цього знову з’являється дуже сумна картина колимських снігів:

«Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце, і простір, і сніг».

Дивовижно, але усього кількома словами поет створює незвичайно реальну картину безлюдного північного пейзажу, яку доповнює метафора, містка психологічна деталь:

«Котилося куль-покотьолом

моє серце в ведмежий барліг».

Є у творчому доробку В. Стуса ще один, не менш вражаючий пейзаж, пов'язаний з образом України. Це синє, як льон, поле у вірші «У цьому полі, синьому, як льон». Це казковий образ рідної української землі, оповитої синім чарівним кольором. На цьому синьому полі поетові ввижається сто гірких тіней, що стали втіленням загрози й небезпеки, серед яких він залишився сам-один. Ці тіні в уяві автора ростуть і здовжуються.

У душу ліричного героя спершу закрався сумнів і страх, думка «вдатися до втечі, стежку власну, ніби дріт, згорнуть?». Але це було тільки хвилинне вагання, тому герой вирішує: «нехай у цьому полі, синьому, як льон», «супроти тебе — сто тебе супроти», нехай прокльони, боротьба і заборона, але потрібно:

«Вистояти. Вистояти. Ні —

стояти. Тільки тут. У цьому полі,

що наче льон. І власної неволі

спізнати тут, на рідній чужині».

Тугою за долю України, любов’ю до рідної землі пройняті й інші поезії В. Стуса, серед яких найбільш відомими стали вірші «Такий близький ти, краю мій», «Сосна із ночі випливла, як щогла», «За мною Київ тягнеться у снах». У більшості поетичних творів талановитого митця Україна розкривається через болючі і тяжкі переживання поета. Митець розумів, що може вже ніколи не повернутися до рідної землі, однак, щиро вірив у те, що його творчість буде вічно звучати на Батьківщині і не залишить майбутні покоління співвітчизників байдужими до долі України.