Твір на тему: «Опис процесу праці»
Побутує думка, що саме праця зробила з мавп людей. Прислухатися до теорії Дарвіна чи ні — особистий вибір кожного. Однак ніхто не заперечить, що праця завжди відігравала одну із ключових ролей в житті людини. Без неї неможливо було б творити економічні, політичні і навіть соціальні системи. Адже рід занять людини може охарактеризувати її місце в суспільстві. Так було завжди — людство ділилось на класи залежно від доходів і способів заробітку.
Опису процесу праці багато уваги приділяють українські письменники 18-20 століття. Воно й не дивно, адже фізичний труд годував людей в той час, як інтелектуальний був другорядним, і майже не давав прибутку. Уже з розвитком техніки у 20-21 столітті розумова діяльність змогла дати свої плоди, і витіснити безпосередню працю руками на задній план. У цьому полягає один із моментів конфлікту поколінь: сучасна молодь не бажає працювати фізично, якщо може прожити за рахунок свого інтелекту.
Василь Стефаник у своїй новелі «Кам’яний хрест» виокремив працю як образ, продемонструвавши її нюанси через життя і діяльність головного героя. Ним є Іван Дідух, який всю свою молодість і старість приділив на обробку неродючого горба, який дістався йому в спадок від батьків. Автор яскраво описує ті старання, які головний герой докладав, аби його земля вродила. Сьогоднішній читач, можливо, навіть і не зрозуміє, для чого Іван Дідух так важко працював на неродючу частку поля, і чому сумує, покидаючи її.
Неможливо не згадати урбаністичний роман Валер’яна Підмогильного «Місто», аби оцінити роль опису праці в історії української літератури. Він відрізняється від новели «Кам’яний хрест» тим, що тут труд людини описаний не з фізичної точки зору. Валер’ян Підмогильний характеризує процес праці над собою, розповідаючи історію головного героя, Степана Радченка, який намагається досягти успіху, і для цього займається самовдосконаленням. А, як відомо, змінити свою сутність дуже важко.
На мою думку, роль праці в житті людини все менше і менше висвітлюватиметься у творах літератури майбутнього. Людина, яка існує в наш час, має можливість, як ніхто з її предків, приділити увагу самій собі, менше клопочучись про фізичну працю. Теми для творів набуватимуть іншого ракурсу, тому той спадок, який нам залишили Василь Стефаник та Валер’ян Підмогильний, потрібно уважно оберігати.