Твір на тему: «Можна все на світі вибирати, вибрати не можна тільки Батьківщину»

+4

У кожного справжнього поета є своя власна Муза, яка надихає його на творчість. Була своя Муза і у Василя Симоненка — Муза рідного краю. Вона «материнською доброю ласкою» заглядала поетові в очі, колисковою піснею пливла до серця, прилітала до митця на білокрилих лебедях, нашіптувала поезії, в яких головним був образ рідної України:

«Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу» —

так віддано писав В. Симоненко про свою Батьківщину.

Читаючі вірші В. Симоненка, розумієш, скільки в серці поета було любові до рідної землі, яка виливалася у нього в прекрасні поезії. Талановитий митець завжди був поряд з Україною: і під час радощів, і в часи скрути він захоплювався рідною землею і рідним народом. Він не міг мовчати, спостерігаючи, як перед очима стоїть образ Батьківщини «з переораним чолом». Серед спокою і затишку, серед огидного замовчування і безглуздого підлабузництва добре був чутий сміливий голос В. Симоненка:

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не пересилить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,

І орди завойовників-заброд!»

Поет бачив сенс свого життя у прагненні завжди бути вірним сином України, жити її радощами та болями, захищати її від зрадників та загарбників, дбати про добробут рідної країни і крокувати разом з нею у краще майбутнє. В. Симоненко не міг залишатися байдужим до того, що відбувалося в Україні і називав її матінкою. А будь-яка мати завжди потребує допомоги своїх дітей, про що свідчать ось ці схвильовані поетичні рядки митця:

«Візьми всього! І мозок мій, і вроду,

І мрій дитинних плеса голубі.

Для мене найсвятіша нагорода —

Потрібним буть, красо моя, тобі».

Людина від усього може відректися, усе може забути. Та тільки не повинна вона забувати Батьківщину, а тим більше відрікатися від неї. Адже неможливо цуратися тієї, яка піклувалася про тебе, незважаючи ні на що, яка пройшла з тобою усі роки твого життя.

В усі часи стелився і буде стелитися в далечині шлях, і завжди цим шляхом йтиме людина. Та куди б не вів цей шлях, людина завжди буде залишатися душею там, де вона його почала. Щоб не обирав розум, серце обов’язково буде вести до рідної домівки, до рідної землі, до місця, де починається життя і де найчастіше воно закінчується.

«Я живу тобою і для тебе.

Вийшов з тебе, в тебе перейду».

В. Симоненко зрісся з рідною Україною, пропустив її через себе, він був одержимий жагою лобові до Батьківщини. Мабуть, тому і залишився в її пам’яті навічно. Адже Вітчизну не можна обирати — це вона обирає тебе:

«Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину».

Кажуть, час усе лікує, несе у забуття усе гарне і погане, що було у минулому. Але забувається далеко не все. Не забуваються, наприклад, і рядки талановитого українського поета В. Симоненка, сповнені безкорисливої, всеосяжної любові до рідного краю. Їх не може стерти час, вони і сьогодні залишаються актуальними.