Твір на тему: «Внутрішній монолог Соломії» за повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною»

+2

Читаючи повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною» ми переконуємося в тому, що кожен герой твору є унікальною і неповторною особистістю з притаманною тільки йому зовнішністю, вдачею, поведінкою і ставленням до людей. Особливе враження серед образів повісті справляє образ Соломії. Це настільки яскравий персонаж, що упродовж усієї оповіді відчувається внутрішній монолог цієї героїні, її внутрішня сила.

Соломія — ніжна, та при цьому вольова і мужня жінка. Вона вірна подруга Остапа і щиро його кохає. Заради свого коханого вона «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати хоч на край світу». Воля і мужність Соломії набувають найбільшого вияву, коли разом з Остапом вона опиняється в плавнях. Незвичайну силу волі вона проявляє, коли перев’язує коханому рану, коли потім витягує його з плавнів і дбає про Остапове одужання. Картини, які описує автор у повісті, розкривають трудність і складність обставин, у яких Соломія боролася за життя Остапа та за їхню волю.

Сильний характер цієї вольової жінки, її тривога через те, що вона не може знайти пораненого Остапа, передаються простими, але виразними словами: «Соломія знесилилась і впала. їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети».

У зображенні природи М. Коцюбинський використовує здебільшого червоні і чорні барви. Це не випадково, адже червоний колір — це колір пожеж, а чорний — мороку. Обидва ці кольори дуже співзвучні з переживаннями Соломії, з її внутрішнім монологом: «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя — їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі».

Все, що робить Соломія, вона робить розсудливо і свідомо. У боротьбі за свободу та бажану волю їй доводиться переборювати найважчі злидні. У цих прагненнях героїнею керує жадоба до життя без економа і пана. А заради врятування свого коханого Остапа наполеглива і відважна жінка наважується на самопожертву і гине в бурхливих хвилях Дунаю. Відчайдушну, але нерівну боротьбу Соломії з могутньою природною стихією, жагу цієї жінки до життя автор описує простими словами, які надовго западають у душу: «Усі сили добути, усю теплу кров, усю волю. Ось ближче до берега. Ось берег видно, а там гарно, там сонце сяє; там небо, там небо синє, там радість, життя».

Знайомство з образами сильних людей, Остапа і Соломії, розуміння внутрішнього монологу героїні — все це дає право стверджувати, що Соломія, як казала про неї українська письменниця Н. Кобринська — «то джерело під час спеки, то завдаток типу жінок, що вміють боронити себе».