Твір на тему: «Мій улюблений твір поета-шістдесятника»

+8

Я дуже люблю поетичну творчість наших співвітчизників і з великим задоволенням читаю вірші українських поетів. Прочитавши вірші Василя Симоненка, я назавжди залишився прихильником його таланту. Його поезія тонка, зворушлива і ніжна. Вона пристрасна, незвичайна й самобутня. Читаючи В. Симоненка, завжди відкриваєш для себе щось потрібне, цікаве, нове.

Мені дуже подобаються вірші В. Симоненка про кохання. Це не нова тема в українській поетичній літературі. Здавалося б, хто може краще сказати про кохання, ніж Пушкін, Тютчев, Франко і Рильський. Це вічна тема. Але В. Симоненко, не змагаючись з ними, не конкуруючи, зміг створити такі зворушливі, прекрасні твори про кохання, які будуть хвилювати ще не одне покоління читачів.

Найбільше мені сподобався вірш під назвою «Вона прийшла». Ця поезія насамперед розповідає про велике, перше, несміливе кохання, яке проникає в душу людини, у її внутрішній світ. У той час, як В. Симоненко написав цей вірш, він був ще зовсім молодою людиною, яка вже пережила це дивовижне почуття.

Перше кохання прийшло до поета зовсім несподівано, хоча образ коханої герой вірша вже давно створив у своїх мріях: чарівний, ніжний, милий, але далекий від чогось реального, конкретного. Кохана хлопцеві з’являлася тільки у романтичних маревах, вона була неземною, незвичайною красунею, яка полонила усе єство. «Вона до мене випливла з туману моїх юнацьких, несміливих снів».

Почуття кохання всесильне, здатне зробити людину більш чутливою, благороднішою, кращою, піднести її на крилах мрії й оновити. Вона єдина у світі, вона кохана. Вона найпривабливіша, найкраща, незвичайна:

«Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла.

І так чарівно кликала й манила».

Такою доброю і ніжною вона була. У душі ліричного героя В. Симоненка сталася велика зміна. Він:

«не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти».

Всю душу героя поезії заполонило почуття, яке несе з собою щастя і радість:

«Прийшла любов непрохана й неждана,

Ну як мені за нею не піти?»

Коли читаєш цей вірш, здається, що все навколо сповнене щастям великого кохання, від якого перехоплює подих. Адже в молоде життя ліричного героя, у його душу надійшло свято кохання. Після цього вірша стає зрозумілим, що В. Симоненко є тонким співцем глибоких людських почуттів. У своїх ліричних поезіях йому вдалося створити неповторний світ юнацького захоплення, а точніше всеперемагаючого, безмежного і всеохоплюючого кохання, прекрасного і світлого, як вранішня зоря, чистого, як сльоза.