Твір на тему: «Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?» за романом Л. Костенко «Маруся Чурай»

+33

Протягом усього свого життя кожна людина прагне орієнтуватися на той чи інший вчинок, бути схожою на ту чи іншу постать. Хтось просто хоче бути схожим на маму, а хтось на тата, а з часом, коли люди стають дорослими, орієнтиром для себе вони обирають когось з видатних людей, які в своєму житті досягли великих успіхів.

Я вважаю, що подібний вибір люди роблять тому, що бажають орієнтуватися на найкращі моральні цінності. По-перше, такі якості прикрашають людину, тому вона має багато знайомих та не менше хороших друзів, які цінують її за гідні моральні якості. По-друге, саме завдяки цим прагненням людина здобуває повагу інших.

Розмірковуючи над цими питаннями і проблемами, я пригадав головну героїню роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», привітну, веселу дівчину, пісні якої співала уся Полтава. З нею трапилася велика біда, і вона опинилася у залі суду в очікуванні вироку. Та Маруся ніколи б не оступилася, якби її не зрадив коханий, адже її високі моральні якості нікуди не зникли та й не могли зникнути. Доказом цього можуть бути і рядки з роману, в яких Л. Костенко пише: «Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину можна?».

Письменниця стверджує, що найвищими законами людства повинні залишатися закони моралі. Саме за цими законами кожна людина повинна відповідати за свої вчинки перед Богом та людьми. А суддею для іншого може стати лише той, хто є духовно та морально чистою людиною і залишається такою усе життя.

Проводячи історичні паралелі, я згадав початок тридцятих років минулого століття, ті часи, коли Україна переживала страшний голодомор. Деякі наші співвітчизники у ті часи забули всі закони моралі і заради того, щоб не вмерти з голоду, їли кішок, собак, а, бувало, навіть людей. Можливо, їх вчинки можна виправдати умовами тогочасного життя, адже тоді перед українцями стояв незвичайно жорстокий вибір: дотримуватися правильних орієнтирів і померти в голодоморі, чи забути про закони моралі і вижити.

Слід сказати, що це був дуже важкий вибір, і я не знаю, як би особисто я повів себе у таких умовах. Але я впевнений, що до останніх сил я прагнув би залишатися людиною і пам’ятав про людську мораль. Узагальнюючи свої роздуми, хочу наголосити: все своє життя я буду орієнтуватися на закони моралі, буду прагнути ніколи не залишатися самотнім і мати люблячих батьків, багато вірних друзів і міцну щасливу родину. Я сподіваюся, що ніколи не зраджу ні людину, ні, тим паче, державу.