Твір на тему: «Художні передбачення М. Хвильового»

-3

Під час культурного відродження двадцятих-тридцятих років минулого століття в українській літературі з’явилося багато нових, талановитих митців, оригінальних світобачень і свіжих ідей. Серед різноманіття літературних зірок був і М. Хвильовий. Цей талановитий письменник щиро повірив у новітні комуністичні ідеї, відстоював їх не тільки пером, а й зброєю, мріяв про «загірну комуну» та гасав революційними дорогами. Головною метою свого життя М. Хвильовий вважав уславлення «маленьких людей» революції, створення своєї пісні пісень. Письменник був згодним навіть на те, що для цього доведеться піти на деякі жертви. Але останні виявилися занадто великими й кривавими.

У певний період свого життя, після поїздки на Полтавщину, М. Хвильовий проаналізував свої спостереження за змінами, дізнався про арешт багатьох своїх товаришів по партії та колег по перу. Письменник прийшов до висновку, що комуністичній системі байдужа доля пересічних громадян і заради міфічного «світлого майбутнього» вона може пожертвувати мільйонами доль та життів.

Яким би відданим комуністом не був М. Хвильовий, але у своїх творах він завжди намагався відображати реальне життя і висвітлювати його об’єктивно. Причому багато чого він передбачав задовго до того часу, коли це потім відбувалося. Страшне передбачення можна знайти, наприклад, у новелі «Я (Романтика)», за сюжетом якої заради вірності революційній ідеї син-чекіст вбиває власну матір лише за інакомислення. Як це не жахливо, але таких випадків траплялося тисячі, десятки тисяч.

Безмірна трагедія героїв М. Хвильового, таке ж трагічне і його життя. З часом він розчарувався у світлих комуністичних ідеалах, зрозумів, що найближчим часом з українським народом трапиться страшне лихо. Мабуть, саме через розчарування у життєвих ідеалах письменник закінчив своє життя самогубством. А ось «главковерх чорного трибуналу», не розмірковуючи, відсікає сумніви і «малодушність», йде виконувати свої революційні обов’язки і розстрілює свою власну матір, як і сотні інших своїх співвітчизників. Хоча один із членів трибуналу, Андрюша, не може зрозуміти, «навіщо ця безглузда звіряча жорстокість», главковерх же впевнений: «Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни». Це справжній звір, потвора, а не творець світлого майбутнього, адже його душа страшна, мертва, вона сіє смерть навколо.

Ми не маємо право засуджувати М. Хвильового, що, навіть помираючи, він залишився вірним своїм комуністичним ідеалам, але висновок зробити повинні. Як казав Лесь Курбас, «немає в світі таких ідей, за які можна було б заплатити людським життям: чужим чи власним». Адже вогонь фанатизму — це страшна руйнівна сила, як у моральному, так і у фізичному сенсі. А на руїнах минулого майбутнього щастя побудувати неможливо.