Твір на тему: «Природа в новелах «Подвійне коло» й «Шаланда в морі» Ю. Яновського»

+4

Події в новелі «Подвійне коло», що увійшла до роману Ю. Яновського «Вершники», розгортаються в українському степу під Компаніївкою. У новелі зображується трагічне протистояння рідних братів Половців, яких було закручено у вирій громадянської війни і які опинилися по різні боки протистояння. Важливу роль у цьому творі грають зображення природи, за допомогою яких письменнику вдається підкреслити усю трагічність того, що відбувалося, трагічність гибелі людей за примарні ідеї.

Все, про що хотів розповісти у своїй новелі Ю. Яновський, відбувалося наприкінці літа 1919 року. «Здіймалося вгору блакитними вежами» чисте небо над українським степом. Закінчився бій між петлюрівцями і денікінцями, загинув від руки рідного брата Оверка переможений Андрій. А під час його гибелі з південного заходу віяв вітер, який, мабуть, долітав туди, де берегом моря ходив старший Половець і чекав «вітру чи хвилі», що до берега принесуть шаланду.

Зростає у новелі напруга подій, а разом з тим змінюється і природа. Вітер вже дмухає гаряче, нерівно і часто, піднімає навколо пилюку, через яку, як через туман, блискають часті постріли. Від спеки розриваються груди, б’ються загони Панаса й Оверка, а десь далеко постає сіра пелена дощу, яка стає передвісником гибелі ще одного брата. Саме дощ був свідком загибелі Оверка від руки Панаса, і здавалося, що «по обличчю Панаса Половця теж бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін». Але то були сльози з дощу, то природа оплакувала своїх марно й безглуздо загиблих синів.

Ще одна новела з роману «Вершники», в якій досить важливу роль грають описи природи, — новела «Шаланда в морі». Героями цього твору стала все та ж родина Половців: батьки загиблих у вирії громадянської війни синів. За сюжетом новели Мусій Половець змагається з крижаними морськими хвилями. Та у цьому двобої він прагне врятувати не стільки себе, скільки артільну шаланду. Його вчинком керує велика відповідальність перед громадою.

Шаланду з Половцем відносить все далі і далі в море. У повернення вже ніхто не вірить і на березі залишається лише дружина Мусія. Письменник красномовними короткими фразами передає цю непросту, напружену ситуацію: «Одежа на ній віялась, мов на кам’яній, вона була висока та сувора, як у пісні».

Сподівання Половчихи все ж виправдовуються, і на горизонті з’являється шаланда. Це вирішальний, кульмінаційний момент новели, а сцена очікування Половчихою Мусія на березі штормового моря стає утіленням подружньої вірності, символом краси вірності, вона викликає асоціації з народними творами, зокрема зі своєрідним символом вірності коханню Ярославною зі «Слова о полку Ігоровім», в якому природа теж займала чи не головне місце.