Твір на тему: «Панас Якович Рудченко – «перший симфоніст української прози»


Рейтинг твору 3.97 на основі 33 голосів

Майбутній письменник Панас Якович Рудченко, більше відомий в Україні і далеко за її межами як Панас Мирний, народився 13 травня 1849 року у місті Миргороді. У розвитку та становленні його як митця, громадянина і людини велика роль належала його старшому братові. Ще під час навчання у Гадяцькому повітовому училищі Панас цікавився подіями в Україні, познайомився з першим українським літературним журналом «Основа» і захопився творами великого Кобзаря Т. Шевченка. Вже в училищі Панас Мирний пробує писати перші поетичні твори, а після його закінчення він стає писарчуком Гадяцького повітового суду. Свою службу Панас Мирний називав клятим життям, а віддушиною для нього стало спілкування з прогресивно налаштованими студентами і старшим братом, а також самоосвіта і книжки.

Перші спроби пера Панаса Мирного не відрізнялися великою оригінальністю. Але хоча вони і були явним наслідуванням творів І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка і М. Гоголя, але вже мали індивідуальні риси. Адже автор прагнув зобразити будь-яке явище в контексті історичних подій, виявити першопричини і подати читачам передісторію. Народженням Панаса Мирного як письменника став 1872 рік, коли у львівському літературному журналі «Правда» було надруковане його оповідання «Лихий попутав». А підвалини соціальної психологічної прози письменника заклала повість «Чіпка».

Панас Мирний був бездоганним працівником, він дуже цінував свою літературну працю, яка забирала у нього багато часу. Таке життя тривало у нього майже десять років і змінилося лише тоді, коли письменник відкрив у собі так звану «третю зміну». Ще у листі до колеги М. Коцюбинського Панас Мирний скаржився, що настільки обкладений роботою, що кожен день з вечора до півночі повинен проводити саме за нею. А при цьому є ще бажання хоч після цього по одній сторінці що-небудь писати. Роман такими темпами ніколи не написати, але повість «Лихо давнє і сьогочасне» Панас Мирний написав саме так.

У 1903 році у журналі «Київська старина» було надруковано роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні», перша назва якого — «Пропаща сила». У цьому творі письменник не просто відобразив тогочасні соціальні процеси, а зробив це через переживання, прагнення, думки і психологію героїв. Поява цього соціального і психологічного роману стала ознакою літературної зрілості автора і перехід української літератури на вищий рівень. Саме в цьому і є неперевершена заслуга талановитого письменника Панаса Мирного.

У спадок своїм співвітчизникам письменник залишив великі й неповторні романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та «Повія», а також три повісті: «Лихо давнє й сьогочасне», «Лихі люди» і «П’яниця», завдяки яким увійшов в українську літературу як основоположних соціально-психологічного художнього прозового напрямку.