Твір на тему: «Злободенність проблем, порушених у драматургії М. Старицького»

+13

Все своє життя видатний український поет, письменник і драматург М. Старицький підкорив високій меті «душею й думкою послужить рідному народу». У одному з листів до свого товариша Іванові Франку він писав: «Це бажання, цей напрямок керували мною все життя, і я не зрадив їх до могили, тому що вірую, що тільки тоді ушанує своя мова народ, коли він стане знаряддям культури й науки, коли на ньому понесе народ інтелігентний гурт і звільнення від економічного рабства й поліпшення долі». Ці слова М. Старицького залишаються актуальними й сьогодні.

Загалом М. Старицький залишив своїм нащадкам двадцять п’ять п’єс. З літературної точки зору видно, як драматург поступово зростав, узявши за джерело натхнення традиції української, російської й закордонної класики. Він очолив українську театральну трупу, а з часом виявив себе як сценарист, режисер і як автор уже відомих на той час драматичних творів.

Щоб збагачувати репертуар українського театру й розвивати його, окрім своїх творів, М. Старицький ставив на сцені твори російського письменника М. Гоголя, польських авторів Крашевського й Ожешка, перероблював драматичні твори П. Мирного та І. Нечуя-Левицького, переклав українською мовою драму В. Шекспіра «Гамлет».

У своїх п’єсах М. Старицький торкнувся багатьох злободенних проблем. Це й поступове наростання незадоволення існуючими порядками, і національно-визвольна боротьба українського народу, і соціальні взаємовідносини в селі після відміни кріпацтва, і критика популярної на ті часи ідеї злиття панства і селянства, і щасливе та нерозділене кохання, і багато інших, не менш важливих проблем.

Серед творів М. Старицького найбільший слід залишили п’єси «Остання ніч», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечірниці», «Доля» і «Не судилося». У цих творах драматург не просто висвітлював найважливіші проблеми людського життя, почуття людей, їхні погляди на світ, а й виражав власне ставлення до того, про що писав, а також викривав псевдопатріотизм і панський лібералізм, роблячи це у стилі великого Кобзаря українського народу Т. Г. Шевченка. За особистою драмою своїх героїв М. Старицький бачив розтлінність сучасного йому суспільства, прагнув відшукати шляхи покращення життя своїх співвітчизників.