Твір на тему: «Червоне – то любов, а чорне – то журба»

+2

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками

Любов — це найпрекрасніше з почуттів, яке тільки може виникнути в житті людини. Почуття кохання — це пробудження в людській душі усього чудового і світлого. І без любові повноцінне існування людини просто неможливе. Це святе почуття, яке виникає нізвідки, і перед яким ніхто не може встояти.

Кохання — це найчистіше й найсвітліше почуття людини. Якщо людина хоч раз пережила це почуття, вона може вважати, що майже все у цьому житті випробувала. Кожна людина має право на своє особливе велике кохання, кожна людина про нього мріє. Тему кохання можна вважати вічною в українській і світовій літературі. Кохання було темою безлічі творів відомих письменників і поетів будь-яких часів і будь-яких народів. Достатньо пригадати сонети Шекспіра і Петрарки, ліричні поезії Пушкіна, неповторну збірку Франка «Зів’яле листя», поетичні твори Рильського, Павличка, Сосюри.

Окремо треба відзначити поетичну творчість Д. Павличка. Сяйво любові широко розлилося на його творах. У поезіях Д. Павличка яскравими неперевершеними гранями промениться любов до природи, до найчудеснішого прояву культури — народної мови. Не меншою у творах цього видатного поета є пошана до простих людей, любов до праці, особливо до хліборобської. Кохання молодих людей, героїв віршів Д. Павличка, справжнє, щире і чисте. Воно переповнене ясністю і прозорістю думки, щирими й відкритими почуттями.

У багатьох своїх творах поет зображує любов до рідної мови і слова. Одним з таких творів є сонет під назвою «О рідне слово, хто без тебе я?», в якому Д. Павличко утверджує свою думку про те, що кожна людина повинна дбати про розквіт і збагачення рідної мови, яка у будь-які часи залишиться осередком розвитку суспільства. Поет дуже турботливо ставиться до української мови, але не меншої пошани надає й іншим мовам, які теж милозвучні і по-своєму прекрасні. Сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» Д. Павличко починає з питання, на яке сам і дає відповідь у наступних рядках:

«Осміяний людьми кретин — стиляга,

мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

прах, купа жалюгідного рам’я».

Але все ж таки головним у творах більшості письменників було кохання. Не є винятком і Д. Павличко. Він виспівав цю одвічну тему одним подихом, вклав у неї усю світлу радість, усю тиху печаль і безмежну тугу збентеженого та осяяного коханням серця ліричного героя своїх поезій. Червоне у відображає любов, а чорне — то журба.

Отже, залишається сподіватися, що поезії про кохання Д. Павличка та інших талановитих митців будуть хвилювати ще не одне покоління наших співвітчизників і приносити їм справжню насолоду.