Твір на тему: «Заклик до єднання слов’янських народів у творі Т. Шевченка «Гайдамаки»

На початку XIX століття в колах просвітлених людей тогочасного суспільства поширюється ідея з’єднання усіх слов’янських народів. Найбільш активно цю ідею просувають учасники Товариства об’єднаних слов’ян, яке було створене у 1823 році. Люди, які входили до цього товариства, мріяли про відміну самодержавного кріпосницького ладу і з’єднання усіх слов’янських народів у загальну федеративну республіку. Подібні ідеї не були байдужі і великому Кобзареві Т. Г. Шевченку, а свідченням цього є торкання цієї теми у цілому ряді творів поета. Наприклад, це поема «Гайдамаки», у якій Т. Шевченко закликав слов’янські народи до вільного мирного життя, засуджував міжнаціональну ворожнечу і розбрат між слов’янами.

Під час написання поеми Т. Шевченко виявляв великий інтерес до проблем слов’янської єдності. Про прихильність поета до інших слов’янських народів свідчить те, що прообразом головного героя поеми «Гайдамаки» став чеський натхненник визвольного руху і просвітитель Ян Гус.

Свою поему «Гайдамаки» Т. Шевченко присвятив ще одному чеському митцеві, П. Шафарику, вченому, наукова діяльність якого сприяла поширенню ідеї об’єднання слов’ян і зіграла важливу роль у відродженні культури слов’янських народів.

Вже з самого початку поеми автором створюється метафоричний образ «нової хати», завдяки якому великий Кобзар розкриває трагічну долю слов’янських народів:

«Запалили у сусіда

Нову добру хату

Злі сусіди...».

В образі сусідів поет зображує сусідні народи. Далі метафоричні образи поеми поглиблюються в образі слов’янської сім’ї. Тут Т. Шевченко має на увазі пригнічення слов’янських народів німецькими загарбниками, яке відіграло трагічну руль у житті наших пращурів та сусідніх народів:

«Отак німота запалила

Велику хату. І сім'ю,

Сім'ю слов'ян роз'єдинила...».

У кайданах росли «слов’янські діти», але на тому ж самому пожарищі, яке розпалили німці, тліла й «іскра братерства». Отже, у поемі «Гайдамаки» Т. Шевченко висловив свої сподівання на те, що великі ідеї П. Шафарика матимуть силу і життя, виказав свої мрії про слов’янське братерство.

У присвяті поеми Т. Шевченко увів показовий образ пророка Єзекіїля, якому, за біблійною історією, було видіння, що потім стало символом відродження єврейського народу. Переосмислюючи оповідь про Єзекіїля, великий Кобзар трансформує образ пророка і проводить явні аналогії між ним і П. Шафариком. Автор прославляє вченого за те, що той злив «в одно море слов'янські ріки», в образі яких і закладається ідея єднання слов’янських народів.