Твір на тему: «Плинність життя – частинка вічності» за новелою В. Винниченка «Момент»

-3

Художня спадщина видатного українського державного діяча, художника, драматурга та письменника Володимира Винниченка насамперед привертає до себе увагу гостротою моральних та етичних проблем, що піднімаються у його творах, майстерністю розкриття психології людини. Свідченням цьому може бути новела «Момент», в якій В. Винниченко торкається проблем буття недосконалого людського суспільства, яке саме собі створило безліч обов’язків, правил, кордонів і обмежень.

У творі автор змалював втечу двох людей за кордон, які зустрілися випадково і лише волею долі стали «співучасниками». Випадкові, зовсім незнайомі і чужі один одному люди зустрілися в межовій, екстремальній ситуації, коли навіть дихати треба в такт, адже виникає реальна загроза життю. І ці люди швидко стали «знайомими незнайомцями», знайомими з минулого, людьми, яких загнали інші люди.

Про героїв новели автор майже нічого не розповідає, а відповіді на запитання «Як вас зовуть?» В. Винниченко свідомо опускає в тексті твору. Та це й не важливо, адже найголовніше у цій оповіді те, що зовсім випадково зіткнулися двоє людей, які за своїми поглядами на життя і своєю вдачею опинилися протиставлені умовам, що склалися в суспільстві.

Герої новели «Момент» чутливі до всіх проявів життя, до навколишнього світу, а межова ситуація, в якій вони опинилися, робить їх ще уважнішими і змушує придивлятися більш детально. Вони гостро відчувають усю абсурдність існування людини у суспільстві, бо навіть метелики і коники залишаються вільними у своєму виборі, адже в їхньому світі протікає «великий, прекрасний процес життя», у них немає смердоти, вони «маленькі, здорові, чисті циніки», у них немає моралі, укладень про покарання, немає паспортів і незаконнонароджених.

Навіть смерть герої новели сприймають як складову якогось нескінченного процесу круговороту, бо вони не здатні вирвати смерть з цілісної картини природного людського життя: «І, пам'ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий». Натомість вони бачать смерть людини як особистий кінець, після якого нічого немає. Тому все ж таки вони цінують життя, люблять його понад усе, хоча воно усього лише крихітний момент існування всесвіту.

Перетнувши кордон, герої новели ніби переходять ще й якийсь кордон усвідомлення себе і своєї особистості у світі. З ними відбувається «торжество двох великих коників; це був вихор життя, який змітав все сміття «не треба», «не можна». Для них це було щастя кісток, нервів, мозку та крові, щастя нового народження, народження не сліпими, як було у перший раз, а з розплющеними очима.

Розглядаючи через призму поглядів героїв новели важливі філософські питання, автор підіймає у творі проблему пошуку сенсу життя людини і людського буття взагалі. Буття це плинне, тому й кожна його мить безцінна, і дуже важливо навчитися зберегти в душі найщасливіші миті свого існування.