Твір на тему: «Плинність життя – частинка вічності» за новелою В. Винниченка «Момент»

Художня спадщина видатного українського державного діяча, художника, драматурга та письменника Володимира Винниченка насамперед привертає до себе увагу гостротою моральних та етичних проблем, що піднімаються у його творах, майстерністю розкриття психології людини. Свідченням цьому може бути новела «Момент», в якій В. Винниченко торкається проблем буття недосконалого людського суспільства, яке саме собі створило безліч обов’язків, правил, кордонів і обмежень.

У творі автор змалював втечу двох людей за кордон, які зустрілися випадково і лише волею долі стали «співучасниками». Випадкові, зовсім незнайомі і чужі один одному люди зустрілися в межовій, екстремальній ситуації, коли навіть дихати треба в такт, адже виникає реальна загроза життю. І ці люди швидко стали «знайомими незнайомцями», знайомими з минулого, людьми, яких загнали інші люди.

Про героїв новели автор майже нічого не розповідає, а відповіді на запитання «Як вас зовуть?» В. Винниченко свідомо опускає в тексті твору. Та це й не важливо, адже найголовніше у цій оповіді те, що зовсім випадково зіткнулися двоє людей, які за своїми поглядами на життя і своєю вдачею опинилися протиставлені умовам, що склалися в суспільстві.

Герої новели «Момент» чутливі до всіх проявів життя, до навколишнього світу, а межова ситуація, в якій вони опинилися, робить їх ще уважнішими і змушує придивлятися більш детально. Вони гостро відчувають усю абсурдність існування людини у суспільстві, бо навіть метелики і коники залишаються вільними у своєму виборі, адже в їхньому світі протікає «великий, прекрасний процес життя», у них немає смердоти, вони «маленькі, здорові, чисті циніки», у них немає моралі, укладень про покарання, немає паспортів і незаконнонароджених.

Навіть смерть герої новели сприймають як складову якогось нескінченного процесу круговороту, бо вони не здатні вирвати смерть з цілісної картини природного людського життя: «І, пам'ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий». Натомість вони бачать смерть людини як особистий кінець, після якого нічого немає. Тому все ж таки вони цінують життя, люблять його понад усе, хоча воно усього лише крихітний момент існування всесвіту.

Перетнувши кордон, герої новели ніби переходять ще й якийсь кордон усвідомлення себе і своєї особистості у світі. З ними відбувається «торжество двох великих коників; це був вихор життя, який змітав все сміття «не треба», «не можна». Для них це було щастя кісток, нервів, мозку та крові, щастя нового народження, народження не сліпими, як було у перший раз, а з розплющеними очима.

Розглядаючи через призму поглядів героїв новели важливі філософські питання, автор підіймає у творі проблему пошуку сенсу життя людини і людського буття взагалі. Буття це плинне, тому й кожна його мить безцінна, і дуже важливо навчитися зберегти в душі найщасливіші миті свого існування.