Твір на тему: «Майбутнє Івася» за поемою Тараса Шевченка «Катерина»
Коли я чую чудове українське ім’я Катерина, в моїй уяві одразу ж постає овіяний сумом і смутком образ головної героїні однойменної поеми Т. Г. Шевченка. З дитиною на руках, у латаній свитині, «на плечах торбина, а в руках ціпок», ціпок, яким вона захищала свого сина і себе від злих людей, злих собак і злої долі. Та хіба ж міг захистити цей ціпок гнану всіма, одиноку і нещасну жінку від жорстокого життя? Звичайно ж, що ні, тому й фінал поеми трагічний, але все ж таки закономірний. З силою вимовивши слова: «Прийми, Боже, мою душу,
А ти моє тіло!» Катерина втопилася, залишивши сила на волю долі.
Великий Кобзар українського народу Т. Шевченко був справжнім оборонцем простої жінки. Його поетичне слово стало надійним захистом Катерини, Оксани, Сліпої, Ганни та багатьох інших героїнь його творів. Катериною звали і старшу сестру поета. Може, саме тому через сестру, яка потребувала братерської підтримки, Т. Шевченко і сприймав усіх українських жінок. Захищаючи її, глибоко співчуваючи жіночій долі, він відтворює образ Катерини і радить «шануватися, щоб не довелося москаля шукати», прагнучи застерегти її від необачного вчинку.
Та героїня поеми («як знало серденько…») щиро закохується саме в москаля. Природні і глибокі негоди в житті цієї жінки, але вона впевнена, що «милого як співати, любо й потужити». Далі перед нами розгортається трагічне і жорстоке життя молодої жінки-покритки. Спочатку Катерина ще сподівається на повернення свого коханого, але потім розуміє усю марність своїх сподівань. Катерина гірко плаче над своєю долею, а після того, як народжується син, її життя стає зовсім нестерпним. Її зневажають, від неї усі відвертаються. Ми бачимо, що Т. Шевченко засуджує жорстоке ставлення оточуючих до обманутої дівчини:
«Бодай же вас, цокотухи,
Та злидні побили,
Як ту матір, що вам на сміх
Сина народила».
Катерина вирішує піти з дому та відправитися на пошуки батька свого сина. Дуже тяжко їй розставатися з рідним селом, з батьківською домівкою. Очі залиті гіркими сльозами, Катерина нічого не бачить, «тільки сина пригортає, цілує та плаче». Та саме заради цього Катерина вирішує жити далі, саме заради сина вона готова на жорстокі поневіряння під час пошуку свого коханого. Знайти дитині батька, дати їй долю — ось головна і єдина мета, що залишилася у житті Катерини. І ось іде Катерина у личаках, в одній світиці, лихо її важке, а полем свище завірюха. Іде вона, ледве шкандибає…
Катерині було тяжко і соромно, їй доводилося часто чути глузування та прокльони. Щоб не вмерти з голоду, вона була змушена просити милостиню, а перебороти сором їй допомагала любов до своєї дитини і бажання якось влаштувати долю Івася. Врешті-решт, Катерина зустрічається з офіцером, батьком свого сина. Вона прагне викликати у свого колишнього коханого співчуття якщо не до себе, то хоча б до власного сина. Та це ні до чого не привело, і Катерина зі своїм сином була приречена на поневіряння до кінця свого життя. Мабуть, тому вона і зважилася на крайній крок, залишивши сина напризволяще.
Досить важко представити собі подальшу долю Івася. Але в ті часи шлях у таких дітей, якщо вони виживали, був один єдиний: стати поводарем у сліпих мандрівників і усе життя задовольнятися тим, що дадуть їм інші люди. Не скажеш, що таке життя буде щасливим, але все ж таки це буде життя, на що я особисто сподіваюся, адже Івася мені дуже шкода.