Твір на тему: «У нашім раї на землі …» за творчістю Т. Шевченка

+2

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим
Т. Шевченко

Видатний український поет Тарас Григорович Шевченко — пронизливий і тонкий лірик, що залишив своїм нащадкам безцінну книгу життя українського народу, зберіг і відстояв національну гідність своїх багатостраждальних співвітчизників. Для більшості з нас Т. Г. Шевченко — криниця з джерельною холодною водою, яка здатна затамувати духовну спрагу нашого народу, велика тайна, над розгадкою якої буде міркувати ще не одне покоління. Кожен раз торкаючись нетлінної творчої спадщини великого Кобзаря, ми знаходимо щось невідоме досі, хвилююче і нове.

Т. Шевченко дуже любив свій народ, любив дітей, усе життя мріяв про сімейний затишок, при вишневий садочок і власну хату. Доказом цього можуть бути рядки з поеми «Княжна», сповнені найщиріших почуттів:

«Ох, діти! Діти! Діти!

Велика Божа благодать!».

Діти і матері для поета — святе. Він возвеличує і оспівує «пренепоручную, святую» жінку-матір та її дитя:

«У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая матір молодая

З своїм дитяточком малим».

Це й не дивно, адже українці завжди ставилися з великою пошаною до жінок. Ці рядки актуальні і зараз, адже великий Кобзар відображає в них найважливіші моральні цінності українського народу. Щасливе майбутнє своїх співвітчизників він не мислить без щастя Матері й Дитини. Ці дорогі його серцю образи мучили розтерзану душу митця в далеких казахських степах і в холодному Петербурзі, вони приходили до нього в тривожні і неспокійні сни:

«Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати».

Ще один неповторний твір Т. Шевченка — поема «Катерина». Коли згадуєш її рядки, в уяві одразу ж постає овіяний смутком, глибоко поетичний образ жінки у латаній свитині, «на плечах торбина, в руках ціпок». Поет співчутливо ставився до героїні своєї поеми і не осуджував її. Для автора незаперечною залишалася святість почуттів, духовна краса і висока людська гідність Катерини. Тому у рядках поеми відчувається великий смуток і ніжність, коли автор звертається до героїні:

« Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?».

Незважаючи на своє важке становище, вже у ті часи українці тягнулися до освіти. Цю тему Т. Шевченко теж не обійшов і розкрив її у поемі «Сова», за сюжетом якої бідна мати-вдова дуже важко поневірялася в наймах заради того, щоб її єдиний син мав змогу ходити до школи:

«І день, і ніч працювала,

Подушне платила,

Щоб і воно, удовине.

До школи ходило».

Трагічним виходить фінал поеми: «письменного і вродливого» сина вдови застригли в москалі, а нещасна мати, яка залишилася сама, збожеволіла від горя. Насправді ж у ті часи діти кріпаків якщо і навчалися, то отримували знання від місцевих дяків. Так навчався у дитинстві і сам Т. Шевченко. Про це він з сумом згадував у поезії «Доля»:

«...Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку».

Великий Кобзар вважав, що особливо важливо виховувати в дитині любов до рідної мови. Де залишається живою в устах народу мова, там залишається живим і сам народ, гине мова — гине і народ. Ці думки поет утверджував усе своє життя:

«Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю.

Якщо забудемо війну,

Війна на нас чекає».

Перебуваючи в далеких казахських степах у засланні, Т. Г. Шевченко ні на хвилину не забував Батьківщину, думкою линув до рідного краю. Глибоким співчуттям він проймався до знедолених людей, особливо до жінок. Поет часто згадував свою матір, сестру, добру та чуйну сусідку Оксану.

«У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим».