Твір-роздум за афоризмом Г. С. Сковороди «О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі й боязні, як це часто ми буваємо боязкі й хибно соромливі у порядних вчинках!»

Григорія Сковороду ми повинні шанувати не тільки як видатного українського письменника, а й не менш видатного мислителя й філософа. Він вважав, що головним предметом філософських досліджень є людина, її щастя і здоров’я, прагнення й інтереси, діяльність і внутрішній світ. У більшості своїх літературних творів Г. Сковорода розвинув ідеї «сродної праці» і самопізнання, які залишаються не менш актуальними та важливими і в наші часи.

Г. Сковорода був впевнений, що кожна людина повинна пізнати самого себе для того, щоб усвідомити свої розумові й фізичні можливості, особливості свого характеру і виявити здібності, закладені в людину самою природою. Саме це дасть людині можливість обрати найбільш відповідний рід діяльності, так звану «сродну працю», яка зможе забезпечити усі моральні й матеріальні потреби, а наряду з цим принести найбільшу користь суспільству.

Процес виконання людиною «сродної праці» й усвідомлення того, що результати цієї праці мають високу якість, корисні не тільки собі, а й оточуючим, може зробити людину щасливою. «Счастлив тот, кто сопряг сродную себе частную должность с общею. Сия есть истинная жизнь», — так писав у одному зі своїх творів Г. Сковорода. Справа, яка людині «не лежить до душі», завдає шкоду суспільству, робить людину аморальною і руйнує її совість. Певні покликання й обдарування має кожний, треба лише обрати відповідний рід діяльності та пізнати себе, і це принесе справжнє щастя. Отже, за теорією Г. Сковороди кожна людина може бути щасливою окремо і таким же щасливим може бути усе суспільство.

Але для успішної трудової діяльності самого обдарування недостатньо: його потрібно посилити набуттям потрібних навичок, умінь і знань, тим самим розвинути це обдарування. «Наука приводит в совершенство сродность, — стверджував Г. Сковорода. — Но если не дана сродность, тогда наука что может совершить?».

Не менш дорогоцінною рисою людини Г. Сковорода вважав «довольствование малым», тобто лише тим, що необхідне для забезпеченого і щасливого життя людини. У всьому, до чого прагне людина, повинна бути міра, яка визначає поміркованість потреб, чистий і здоровий смак, оберігає від розкоші за рахунок збіднення інших, від потягу до надмірного збагачення і жадібності.

Г. Сковорода був самовідданим співцем праці й бачив у ній сенс та основу життя. «Жизнь и дело есть одно и то же», — був впевнений філософ. Ще однією умовою загального щастя мислитель вважав вірність у дружбі, взаємоповагу, доброзичливе ставлення до людини. Він гостро негативно ставився до закону загальної ворожнечі, який був породжений прагненням окремих людей привласнити результати праці інших, прагненням досягти незаслужених почестей і чинів за рахунок інших. «О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі й боязні, як це часто ми буваємо боязкі й хибно соромливі у порядних в чинках!» — це один з відомих афоризмів Г. Сковороди.

Видатний письменник, філософ і мислитель Г. Сковорода пропагував у своїх творах моральні чесноти, безкорисливість і чистоту помислів, потребу морального самовиховання і самовдосконалення кожної людини.